Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 2009 7 Cornelia Street Café ФОТОГРАФІЯ 1969 РОКУ До фотографії треба було підстригтися – так уважав дідо і ціла родина – Тому мене приводили до сусіда – який перемовляючись з дідом – виносив з хати старе крісло старанно витирав його долонею – кричав на курей і садовив мене – крісло було високе на тонких ніжках і мої ноги баламкалися над землею – перукар оповідав що то крісло хтось привіз чи то з Відня чи то з Кракова коли повертався з Німеччини із заробітків – по першій войні. Він виймав замотану в біле полотно машинку скреготіли її металеві деталі – щось продував – розчісував моє волосся і починав стригти: чи то машинка була не змащена чи він тільки вдавав із себе вправленого перукаря але кожного разу коли він – мов шуліка – занурювався у моє волосся в мене виступали сльози бо несила було терпіти скубання тієї машинки. Десь за хвилин 15 – промордувавши мене – дозволяв встати й мацати вистрижену голову – тоді була така мода: вистригали все – залишаючи клапоть волосся – який називали <<гривкою>> навколо віденського чи краківського стільця лежали зістрижені пасма в яких уже порпалися кури. – я знав про перукаря майже все: і що він покинув першу дружину – і що потім нажив дитину ще з кимось зі свого села – – і що до нашого прибився нещодавно – одружившись із підстаркуватою дівкою – в якої була лише стара бабця – а дівка мала недобру славу. Через те я не любив стригтися у нього, але дідо уважав його за доброго майстра. Дідо запрошує його <<на сто грам>> бо грошей ніхто за це не бере а його некрасива – але вже вагітна жінка – заповідає щоби баба прийшла силяти тютюн. У мене за шиєю повно прилиплого волосся і я весь час знизую плечима та стрясаю його долонею. У неділю по гостині – виходить на обору наша ближча і дальша родина – на фотографа чекалося довго – він спізнився і був не зовсім тверезий – Усі з родини стають один біля одного – надзвичайно серйозні – у святочній одежі й пильно дивляться у вічко апарата – кілька поклацувань – і готово. Але моя баба кричить до фотографа який зібрався було йти геть що: треба сфотографувати ще малого. І мене зачісують – поправляють комір сорочки – дідо застебає ґудзика аж під шию ціла родина радить де краще стати. Я випрямляю – як вояк – руки – стримую дихання – готово: каже фотограф. І чекає коли його закличуть до хати на могорич. На кожній дитячій фотографії я був підстрижений і від мене пахло одеколоном. Кінець 60 - х: саме тоді розлучалися батьки – здається – це було 1968 року.
Page load link
Go to Top
