Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
них проблем на місцях. Де шукати причин такої ситуації, що в дотеперішніх спробах польсько-українського примирення є тільки половинчасті успіхи? Насамперед, звичайно, треба запитати про праг нення досягти його і готовність докласти зусиль. Глава УГКЦ запросив 2006 р. польських єпис копів в Україну, щоб дати їм нагоду ближче пізнати (а це ж перший крок до діялогу) акту альний стан церковного життя. На запрошення відповів один ієрарх. І це, на жаль, є показником реального зацікавлення участю в різних формах діялогу. Іншою проблемою є внутрішня струк тура обох Церков. Греко-католицьку очолює ієрарх, якого церковний закон називає отцем і главою, єпископ, який в Україні має великий авторитет. Якщо взяти до уваги дуже поганий стан здоров’я, його постійну участь у діялозі, труд частих візитів до Польщі, заслуговує він на велике визнання. Римо-католицька церква в конкретній країні не має такого лідера, а про силу впливу на інших єпископів теперішнього примаса Польщі найкраще свідчить доля вар шавського Храму Провидіння, який помалу стає немов приватним проектом кардинала Ґлемпа, а не виразом вдячности всього польського народу за дар свободи. Відсутність представника польського єпис копату під час центрального відзначення річниці Акції „Вісла” у Перемишлі показує, як важко перейти від загальних деклярацій до реальних дій. Наскільки складним є питання польсько- українського примирення можна переконатися на конкретному прикладі Балигорода, місця, де пролилася кров. Про спробу українців і поляків зустрітися там писав редактор Б. Гук в „НС” від 12 листопада 2006 р. в матеріялі „Свято Пре ображення Господнього та людського в Тисівці, Мхаві, Балигороді...”. Але не тільки він. Написав про неї Павел Смоленський в „Газеті виборчій” від 26-27 серпня 2006 р. У його тексті менше говориться про людське Преображення, зокрема польських балигородчан. Він відверто пише, що в тисівській каплиці не було поляків, а також, що виставленої в балигородській зруйнованій церкві п’єси поляки не бачили. Відповідь на висловлене греко-католицьким духовенством прохання про прощення надійшла згодом: у формі проекту відтворення туристичного шляху імені генерала Свєрчевського. Повідомила про це газета „Дзєннік” від 28-29 жовтня 2006 р. Цю думку підказали ґмінній владі туристи, здиво вані тим, що вона не використовує козирної карти, якою є місця, пов’язані з однією з най- популярніших в ПНР постатей. Самим мешкан цям Балигорода, пише журналіст, не перешко джає ганебна біографія Свєрчевського, і хоч вони знають правду про нього, то все-таки треба з його пам’ятника черпати користь. Ідею відновити шлях, хоч і з застереженнями, підтримує також директорка школи. У філософ ських і богословських роздумах над проблемою прощення і примирення функціонує поняття „завдаткового прощення”. Суть його полягає в тому, що жертва готова висловити прощення, яке мало б передувати зміні кривдника, даючи йому шанс поглянути на себе в іншому світлі. Коли цього немає, завдаток пропадає. Можна сказати, що українська сторона в Балигороді проханням про прощення запропонувала „завда ток примирення”. І відкритим залишається пи тання, чи вже обидві сторони готові на такий радикальний крок? Католики обох народів не мають моно полії, ані не претендують на неї в діялозі між поляками і українцями. Помаранчева революція так багато змінила у цьому питанні на краще. Дуже часто, однак, складається враження, що Церкви немовби заздрять розголосу, який здо бувають ініціятиви інших середовищ і самі по чинають видавати бажане за дійсне. Прикладом, який повинен стати уроком для всіх прихиль ників польсько-української співпраці, є перипе тії люблінського Колеґіюму, який мав перетво ритися в польсько-український університет. Заяви попередніх президентів, які називали себе заручниками майбутнього університету, та всіх можливих децидентів (???) виявились тільки обіцянками, і це призвело до зневіри в спро можність досягти реальних успіхів. Павел Смоленський написав: “Обіймаються президен ти Польщі і України, миряться єпископи, па дають слова про взаємне прощення. А тут, у Балигороді, вистачить найменшого приводу, якогось спогаду, непродуманого жесту і за мість повітря починають вирувати прист расті ”. Очищення пам’яти і приборкання поганих пристрастей - це виклик, який стоїть насамперед перед Церквами, і то - усіх деномінацій.
Page load link
Go to Top