Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Церквами в Україні”. Текст виступу надрукувала згодом „Газета виборча” в суботньо-недільному виданні, отже, дійшов він до широкого кола читачів. У своєму слові кир Володимир дав огляд спроб діялогу і примирення, які мали місце до того часу, а саме: зустрічі українських і польських єпископів у Римі 1987 p., деклярації президентів обох держав у 1997 р. та візиту Івана Павла II в Україну, де під час латинської Служби Божої у Львові папа закликав: “ Нехай прощення, дароване й отримане, розіллється, немов цілющий бальзам, у кожному серці”. Попри те, за словами єпископа, в загальному відчутті поляків і українців примирення ще не відбулося, а результати здійснених спроб не від повідають очікуванням. Головною причиною такого незадовільного стану, на думку владики Володимира, було обмеження діялогу до УГКЦ, у той час, коли релігійну більшість в Україні становлять православні. І саме православні Церкви мали б уключитися в діялог, зокрема, в контексті подій на Волині. Свою доповідь греко- католицький єпископ закінчив конкретними про позиціями, які мали б наблизити примирення. Серед них було створення спільної комісії для вивчення складних питань і пошуку формул при мирення. Оскільки Церква є також установою, створення комісії виявилось ділом, яке вдалося здійснити найшвидше. З того часу церковний вимір польсько-українського діялогу (весь час тільки у римо-греко-католицькому складі) має офіційний, формальний характер. З усіма його плюсами і мінусами. Турбота про автентичність діялогу в перспективі примирення спонукує до того, щоб про негативне говорити відверто, бо якщо житимемо ілюзіями і фікцією, то призведе це до чергових розчарувань. Коли автор цих рядків привітав римо- католицького співголову комісії з обранням на цей відповідальний пост, той відреаґував слова ми: „Це непорозуміння”. Так, він перший гово рив про потребу спільної комісії, але мав на увазі польсько-українську комісію римо-като- лицьких єпископатів. Його неправильно зрозу міли, а коли вже обрали головою, відмовлятися було запізно. Можна було б навести ще декілька прикладів, які ведуть до висновку, що комісію з польського боку створено з осіб, котрі в ній опинилися випадково. Нещодавно відбулася змі на на посаді голови - комісію очолив єпископ варшавсько-празький Славой Лешек Ґлудзь, ко лишній головний військовий капелан. Делікатна сфера польсько-українських стосунків, здається, повинна бути останнім місцем, де могла б знайти застосування генеральська прямоліній ність цього ієрарха. Так само важко відкинути сумнів, чи його незаперечне ознайомлення з проблематикою східних християн - результат багатолітньої праці у ватиканській Конгрегації для східних Церков, зрівноважить відчутний патерналізм у ставленні до українців. Крім недієздатних офіційних органів, ін шою „світською” спокусою, з якою не вміють боротися прихильники діялогу, є магія великих чисел. На початку серпня 2004 р. польське Ка толицьке Інформаційне Агентство (КАІ) подало, що у Зарваниці, важливому не тільки для греко- католиків місці на Тернопільщині, в рамках „Прощі любові і примирення” молилося разом 200 тисяч молодих поляків та українців. Згідно з клясифікацією, автором якої є філософ о. Юзеф Тішнер, цю інформацію можна зарахувати до категорії „також правда”. Справді, в Зарваниці було 200 тисяч паломників, але серед них лише близько 50 молодих поляків, приїзд яких зорга нізовано в останню мить. Повідомлення КАІ зацитував також „Тиґоднік повшехни”, і так до рожив цим „успіхом”, що не хотів надрукувати спростування. А інформація почала жити влас ним життям, і в січневому номері щомісячника „Знак” (2005 р.) у статті про польсько-українські відносини повторюється вона зі знаком оклику. Найвагоміший за значенням в актуальній фазі польсько-українського діялогу акт - молит ва за примирення у Варшаві та Львові в червні 2005 р. - також не став тим, чим міг би бути. Під спільним листом у справі примирення забракло підпису римо-католицького львівського митро полита, який, будучи одночасно львівським архі єпископом, очолює римо-католицьку церковну структуру, майже виключно польську за етніч ною ознакою. Сам заголовок листа становить певну проблему і для греко-католиків Пере- мисько-Варшавської митрополії, бо мовиться в ньому про Греко-католицьку церкву в Україні. Ситуація дещо нагадує труднощі в польсько- українському діялозі на політичній ниві кілько ма роками раніше, коли Варшава і Київ домов лялися понад вежами та куполами Львова і Перемишля. Як у політичній, так і в духовній сфері справжні зрушення у відносинах між дво ма народами неможливі без вирішення конкрет- Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top