Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Дмитро ПАВЛИЧКО РІЗДВО Було Різдво. Колядував С топчатів. Співала під хатами дітвора. І чувся десь далеко голос братів, Д е сь ніжно озивалася сестра. Д ванад цять страв пісних приготувала мати; І перш ою була пш ениця чи кутя. То божі смакощі, осінні аромати, Горіх, і мак, і зерен розняття. А друге місце мав червоний борщ - багряні П ромінчики життя і серця буряка. Т акої смакоти в найкращ ім ресторані Не зварять - все в них є, та вмілість не така! Були в нас голубці - смачне творіння музи Гуцульської - таке не їв ти на віку - В капустянім листку крупи із кукурудзи, Запечені в печі у глинянім горшку. А ще вареники - не з бриндзею , не з сиром, А з бульбою, але см ачніш і між всіма - З капустою - скажу, коли вже бути щирим, - Я їх лю бив і брав руками обома. А далі запражка - печеня із грибами, Що в інші дні її із м ’ясом подають, А в піст - лиш ень гриби, що звуться ще губами, На понюх кликали, як в л іс тіниста путь. Була ще страва в нас, що наша вбога доля Придумала на те, щоб заздрив нам багач: Із конопляною олією квасоля, їства цього тепер нема, згадай і плач. Ще оселедчики, одягнуті лускою , У Маня куплені, лягали на таріль. Т ак ми стрічалися з ж ивизною морською, Що надила й пекла, немов см ачню щ а сіль. А був ще другий борщ, в яко м у не петрушка, Не морква плавала, а лиш один буряк Домінував, як пан, а біля нього вушка Ходили навкруги, творивш и бл иск і смак. Ще мидниця була з пампуш ками, на три дні їх мати напекла для ко лядниц ьких душ. їх їли парубки й господарі солідні, І смакував мені їх ло ско тний м ’якуш. Із сушені узвар - напій для пана Бога, Із пахощами груш, і яблук, і сливок. Про смакощі його оповісти незмога - Вміщався цілий сад в один його ковток. Я не згадаю вже дв а н а д ц ято ї страви, Вона була десь там, на білом у столі, Де йшли з-під скатерті пахущ ості отави, Найкращі запахи о те ц ь ко ї землі. Дмитро Павличко, «Погоня». Київ, 2006. Таня Д ’Авіньйон. Верховина, Івано-Франківщина, 1996. З альбому “Просто Україна”, Київ, 1998р. НЕ ПЛАЧРАХИЛЕ... Цілий Божий рік чекає людина на ту дрібку радости, що її приносить Різдво Христове. А наші українські різдвяні свята такі чарівні у прекрасній традиції та нсзрівняних колядках, що сама згадка про Різдво викликає ясні думки. Здається, що у цей світлий празник не матимуть до нас приступу ні смуток, ні турботи, ні аніякі печалі. Колись, у дитинстві, на Рідній Землі співали під вікном давню й вічно нову коляду: „Возвесе- лімся всі купно нині”. Співали її з такою вірою, переконанням і щирістю, що різдвяна радість зразу позолочувала серця. Далеко не всім колядникам, що „веселилися купно”, жилося ідеально добре. Працю вали ці сини землі важко, великих достатків ані вигод не зазнавали, проте вміли радіти, коли приходив час на радість. Уміли, бо у них справді була віра, що Син Божий народився і „прийшов днесь із небес, щоб спасти люд свій весь, і утішив вся”. Коляди „Не плач, Рахиле” мої сусіди - сільські колядники - не знали, хоч знали про Ірода, який наказав повбивати невинних дітей... Наше сільське Різдво було таке відрадно-ясне, що до кінця життя його не забудеться. Хоч і ялинка - не український звичай - була тільки в „панських” домах, діти не заздрили, що в них її немає. Розкішно Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
