Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
було гарцювати та бавитися на дідуху. Радісно було піти з батьками до церкви на довгу Бого- службу, хоч і треба було там стояти, а не сидіти, як тепер; дарма що церкви тоді не були огрівані. Зате можна було наколядуватися досхочу, а ко лядувати вміли всі - і малі, й старі - і сприймати усім єством невимовний різдвяний настрій. Настрій, що доносився з кожної хати, де на столі горіла свічка, застромлена у хліб; з кожної доро ги і стежки, якими ходили колядники і коляд ниці; з кожного дерева й куща - білих від снігу чи срібних від інею... А хіба не раз був мороз, що зашпори заходили в руки й ноги? Загартовані були, звиклі до гострої зими. Проминуло дитинство, мов хто з батога тріснув, проминуло так, що тільки снилося у найсолодшому різдвяному сні... Ніхто не прийде вже під вікно заколядувати „Возвеселімся всі купно нині”. Та ще повезуть добрі батьки своїх дітей до церкви з тихою надією, що різдвяна містерія, яку вони колись у дитинстві пережи вали, заворожить дитячі серця, що виростають на чужині. І нишком турбуватимуться батьки, чи їхні сподівання сповняться. І турбуватимуться ще багатьма прерізними турботами, малими й великими. Бо скільки з нас зуміє тепер справді забути про печалі й радіти? Чи не змінилися наші погляди на людей, життя і навіть на чарівне свято Різдва? Чи достатки й вигоди зробили нас щасливішими від тих, що жили скромно, без люксусів? ...З далекого дому, що його вже нема, з далекого ди тинства, що вже не повернеть ся, долітає щаслива колядка „Возвеселімся всі купно нині”. А тут, ближче, вчувається ін ша: „Не плач, Рахиле”...Чому? Чи тому, що пройдений життє вий шлях залишив на душі свій слід? І вже відомо, що більше у житті смутку, як радости? Чи, може, тому, що вже нема тієї відпорности, сили, які були колись? Чи змодернізоване життя відібрало давню загар тованість? Пишу ці рядки з думками про всіх знайомих і незнайо мих, які бояться сумного Різд ва. Тих, що самі нездужають, тих, що уболі вають над недугою найближчої людини, тих, кому болісно й самотньо. І тим хочу сказати, що в мене була Мати, яка і в турботах, і в недузі вміла радіти Різдвом Христовим. Коли б вона жила, сказала б ще раз: „Не треба розпачати. Кожному Господь дає якийсь хрест, а хто знає, чий хрест найважчий?” А коли б хтось знаходив аргументи, додала б лагідно: „Чи ви знаєте, що розпука послаблює? А жити якось треба, доки Пан Біг призначив віку”. Чи пам’ятаєте, що так віншували колядни ки, що співали „Возвеселімся всі купно нині”? “Доки Пан Біг призначив віку”, - це була народна мудрість людей, не зіпсованих минущими сиро- мудрими псевдоідеями. Ці невчені люди знали, що Господня рука кермує усім, і що цього кер мування людським розумом годі збагнути. їхня віра в Божу милість приносила їм спокій душі, а в спокійній душі завжди засіяє промінчик радости. Зокрема у таке свято, як Різдво Христове. Бо ж і на найтемнішому небі засяє колись зірка. Хай різдвяна зірка надії заясніє усім, що сумують, і хай її золотистий відблиск залишить ся у серцях на цілорічні будні. Леся Лисак-Тивонюк. Леся Лисак-Тивонюк. „ Три букети зілля Накладом Братства кол. вояків 1-ої Української Ди візії УНА. Торонто, Канада. Нью-Йорк, США, 1983 р. Таня Д ’Авіньйон. Славське, Львівщина, 1997. З альбому “Просто Україна”, Київ, 1998 р.
Page load link
Go to Top