Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
них проблем на місцях. Де шукати причин такої ситуації, що в дотеперішніх спробах польсько-українського примирення є тільки половинчасті успіхи? Насамперед, звичайно, треба запитати про праг нення досягти його і готовність докласти зусиль. Глава УГКЦ запросив 2006 р. польських єпис копів в Україну, щоб дати їм нагоду ближче пізнати (а це ж перший крок до діялогу) акту альний стан церковного життя. На запрошення відповів один ієрарх. І це, на жаль, є показником реального зацікавлення участю в різних формах діялогу. Іншою проблемою є внутрішня струк тура обох Церков. Греко-католицьку очолює ієрарх, якого церковний закон називає отцем і главою, єпископ, який в Україні має великий авторитет. Якщо взяти до уваги дуже поганий стан здоров’я, його постійну участь у діялозі, труд частих візитів до Польщі, заслуговує він на велике визнання. Римо-католицька церква в конкретній країні не має такого лідера, а про силу впливу на інших єпископів теперішнього примаса Польщі найкраще свідчить доля вар шавського Храму Провидіння, який помалу стає немов приватним проектом кардинала Ґлемпа, а не виразом вдячности всього польського народу за дар свободи. Відсутність представника польського єпис копату під час центрального відзначення річниці Акції „Вісла” у Перемишлі показує, як важко перейти від загальних деклярацій до реальних дій. Наскільки складним є питання польсько- українського примирення можна переконатися на конкретному прикладі Балигорода, місця, де пролилася кров. Про спробу українців і поляків зустрітися там писав редактор Б. Гук в „НС” від 12 листопада 2006 р. в матеріялі „Свято Пре ображення Господнього та людського в Тисівці, Мхаві, Балигороді...”. Але не тільки він. Написав про неї Павел Смоленський в „Газеті виборчій” від 26-27 серпня 2006 р. У його тексті менше говориться про людське Преображення, зокрема польських балигородчан. Він відверто пише, що в тисівській каплиці не було поляків, а також, що виставленої в балигородській зруйнованій церкві п’єси поляки не бачили. Відповідь на висловлене греко-католицьким духовенством прохання про прощення надійшла згодом: у формі проекту відтворення туристичного шляху імені генерала Свєрчевського. Повідомила про це газета „Дзєннік” від 28-29 жовтня 2006 р. Цю думку підказали ґмінній владі туристи, здиво вані тим, що вона не використовує козирної карти, якою є місця, пов’язані з однією з най- популярніших в ПНР постатей. Самим мешкан цям Балигорода, пише журналіст, не перешко джає ганебна біографія Свєрчевського, і хоч вони знають правду про нього, то все-таки треба з його пам’ятника черпати користь. Ідею відновити шлях, хоч і з застереженнями, підтримує також директорка школи. У філософ ських і богословських роздумах над проблемою прощення і примирення функціонує поняття „завдаткового прощення”. Суть його полягає в тому, що жертва готова висловити прощення, яке мало б передувати зміні кривдника, даючи йому шанс поглянути на себе в іншому світлі. Коли цього немає, завдаток пропадає. Можна сказати, що українська сторона в Балигороді проханням про прощення запропонувала „завда ток примирення”. І відкритим залишається пи тання, чи вже обидві сторони готові на такий радикальний крок? Католики обох народів не мають моно полії, ані не претендують на неї в діялозі між поляками і українцями. Помаранчева революція так багато змінила у цьому питанні на краще. Дуже часто, однак, складається враження, що Церкви немовби заздрять розголосу, який здо бувають ініціятиви інших середовищ і самі по чинають видавати бажане за дійсне. Прикладом, який повинен стати уроком для всіх прихиль ників польсько-української співпраці, є перипе тії люблінського Колеґіюму, який мав перетво ритися в польсько-український університет. Заяви попередніх президентів, які називали себе заручниками майбутнього університету, та всіх можливих децидентів (???) виявились тільки обіцянками, і це призвело до зневіри в спро можність досягти реальних успіхів. Павел Смоленський написав: “Обіймаються президен ти Польщі і України, миряться єпископи, па дають слова про взаємне прощення. А тут, у Балигороді, вистачить найменшого приводу, якогось спогаду, непродуманого жесту і за мість повітря починають вирувати прист расті ”. Очищення пам’яти і приборкання поганих пристрастей - це виклик, який стоїть насамперед перед Церквами, і то - усіх деномінацій.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
