Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Церквами в Україні”. Текст виступу надрукувала згодом „Газета виборча” в суботньо-недільному виданні, отже, дійшов він до широкого кола читачів. У своєму слові кир Володимир дав огляд спроб діялогу і примирення, які мали місце до того часу, а саме: зустрічі українських і польських єпископів у Римі 1987 p., деклярації президентів обох держав у 1997 р. та візиту Івана Павла II в Україну, де під час латинської Служби Божої у Львові папа закликав: “ Нехай прощення, дароване й отримане, розіллється, немов цілющий бальзам, у кожному серці”. Попри те, за словами єпископа, в загальному відчутті поляків і українців примирення ще не відбулося, а результати здійснених спроб не від повідають очікуванням. Головною причиною такого незадовільного стану, на думку владики Володимира, було обмеження діялогу до УГКЦ, у той час, коли релігійну більшість в Україні становлять православні. І саме православні Церкви мали б уключитися в діялог, зокрема, в контексті подій на Волині. Свою доповідь греко- католицький єпископ закінчив конкретними про позиціями, які мали б наблизити примирення. Серед них було створення спільної комісії для вивчення складних питань і пошуку формул при мирення. Оскільки Церква є також установою, створення комісії виявилось ділом, яке вдалося здійснити найшвидше. З того часу церковний вимір польсько-українського діялогу (весь час тільки у римо-греко-католицькому складі) має офіційний, формальний характер. З усіма його плюсами і мінусами. Турбота про автентичність діялогу в перспективі примирення спонукує до того, щоб про негативне говорити відверто, бо якщо житимемо ілюзіями і фікцією, то призведе це до чергових розчарувань. Коли автор цих рядків привітав римо- католицького співголову комісії з обранням на цей відповідальний пост, той відреаґував слова ми: „Це непорозуміння”. Так, він перший гово рив про потребу спільної комісії, але мав на увазі польсько-українську комісію римо-като- лицьких єпископатів. Його неправильно зрозу міли, а коли вже обрали головою, відмовлятися було запізно. Можна було б навести ще декілька прикладів, які ведуть до висновку, що комісію з польського боку створено з осіб, котрі в ній опинилися випадково. Нещодавно відбулася змі на на посаді голови - комісію очолив єпископ варшавсько-празький Славой Лешек Ґлудзь, ко лишній головний військовий капелан. Делікатна сфера польсько-українських стосунків, здається, повинна бути останнім місцем, де могла б знайти застосування генеральська прямоліній ність цього ієрарха. Так само важко відкинути сумнів, чи його незаперечне ознайомлення з проблематикою східних християн - результат багатолітньої праці у ватиканській Конгрегації для східних Церков, зрівноважить відчутний патерналізм у ставленні до українців. Крім недієздатних офіційних органів, ін шою „світською” спокусою, з якою не вміють боротися прихильники діялогу, є магія великих чисел. На початку серпня 2004 р. польське Ка толицьке Інформаційне Агентство (КАІ) подало, що у Зарваниці, важливому не тільки для греко- католиків місці на Тернопільщині, в рамках „Прощі любові і примирення” молилося разом 200 тисяч молодих поляків та українців. Згідно з клясифікацією, автором якої є філософ о. Юзеф Тішнер, цю інформацію можна зарахувати до категорії „також правда”. Справді, в Зарваниці було 200 тисяч паломників, але серед них лише близько 50 молодих поляків, приїзд яких зорга нізовано в останню мить. Повідомлення КАІ зацитував також „Тиґоднік повшехни”, і так до рожив цим „успіхом”, що не хотів надрукувати спростування. А інформація почала жити влас ним життям, і в січневому номері щомісячника „Знак” (2005 р.) у статті про польсько-українські відносини повторюється вона зі знаком оклику. Найвагоміший за значенням в актуальній фазі польсько-українського діялогу акт - молит ва за примирення у Варшаві та Львові в червні 2005 р. - також не став тим, чим міг би бути. Під спільним листом у справі примирення забракло підпису римо-католицького львівського митро полита, який, будучи одночасно львівським архі єпископом, очолює римо-католицьку церковну структуру, майже виключно польську за етніч ною ознакою. Сам заголовок листа становить певну проблему і для греко-католиків Пере- мисько-Варшавської митрополії, бо мовиться в ньому про Греко-католицьку церкву в Україні. Ситуація дещо нагадує труднощі в польсько- українському діялозі на політичній ниві кілько ма роками раніше, коли Варшава і Київ домов лялися понад вежами та куполами Львова і Перемишля. Як у політичній, так і в духовній сфері справжні зрушення у відносинах між дво ма народами неможливі без вирішення конкрет- Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
