Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
було гарцювати та бавитися на дідуху. Радісно було піти з батьками до церкви на довгу Бого- службу, хоч і треба було там стояти, а не сидіти, як тепер; дарма що церкви тоді не були огрівані. Зате можна було наколядуватися досхочу, а ко лядувати вміли всі - і малі, й старі - і сприймати усім єством невимовний різдвяний настрій. Настрій, що доносився з кожної хати, де на столі горіла свічка, застромлена у хліб; з кожної доро ги і стежки, якими ходили колядники і коляд ниці; з кожного дерева й куща - білих від снігу чи срібних від інею... А хіба не раз був мороз, що зашпори заходили в руки й ноги? Загартовані були, звиклі до гострої зими. Проминуло дитинство, мов хто з батога тріснув, проминуло так, що тільки снилося у найсолодшому різдвяному сні... Ніхто не прийде вже під вікно заколядувати „Возвеселімся всі купно нині”. Та ще повезуть добрі батьки своїх дітей до церкви з тихою надією, що різдвяна містерія, яку вони колись у дитинстві пережи вали, заворожить дитячі серця, що виростають на чужині. І нишком турбуватимуться батьки, чи їхні сподівання сповняться. І турбуватимуться ще багатьма прерізними турботами, малими й великими. Бо скільки з нас зуміє тепер справді забути про печалі й радіти? Чи не змінилися наші погляди на людей, життя і навіть на чарівне свято Різдва? Чи достатки й вигоди зробили нас щасливішими від тих, що жили скромно, без люксусів? ...З далекого дому, що його вже нема, з далекого ди тинства, що вже не повернеть ся, долітає щаслива колядка „Возвеселімся всі купно нині”. А тут, ближче, вчувається ін ша: „Не плач, Рахиле”...Чому? Чи тому, що пройдений життє вий шлях залишив на душі свій слід? І вже відомо, що більше у житті смутку, як радости? Чи, може, тому, що вже нема тієї відпорности, сили, які були колись? Чи змодернізоване життя відібрало давню загар тованість? Пишу ці рядки з думками про всіх знайомих і незнайо мих, які бояться сумного Різд ва. Тих, що самі нездужають, тих, що уболі вають над недугою найближчої людини, тих, кому болісно й самотньо. І тим хочу сказати, що в мене була Мати, яка і в турботах, і в недузі вміла радіти Різдвом Христовим. Коли б вона жила, сказала б ще раз: „Не треба розпачати. Кожному Господь дає якийсь хрест, а хто знає, чий хрест найважчий?” А коли б хтось знаходив аргументи, додала б лагідно: „Чи ви знаєте, що розпука послаблює? А жити якось треба, доки Пан Біг призначив віку”. Чи пам’ятаєте, що так віншували колядни ки, що співали „Возвеселімся всі купно нині”? “Доки Пан Біг призначив віку”, - це була народна мудрість людей, не зіпсованих минущими сиро- мудрими псевдоідеями. Ці невчені люди знали, що Господня рука кермує усім, і що цього кер мування людським розумом годі збагнути. їхня віра в Божу милість приносила їм спокій душі, а в спокійній душі завжди засіяє промінчик радости. Зокрема у таке свято, як Різдво Христове. Бо ж і на найтемнішому небі засяє колись зірка. Хай різдвяна зірка надії заясніє усім, що сумують, і хай її золотистий відблиск залишить ся у серцях на цілорічні будні. Леся Лисак-Тивонюк. Леся Лисак-Тивонюк. „ Три букети зілля Накладом Братства кол. вояків 1-ої Української Ди візії УНА. Торонто, Канада. Нью-Йорк, США, 1983 р. Таня Д ’Авіньйон. Славське, Львівщина, 1997. З альбому “Просто Україна”, Київ, 1998 р.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
