Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
назвати бодай трішки щасливими? Якщо б це все сповнилося, тоді залишається ще тільки раз повторити: дай нам, Господи, усім здоров’я у цьому новому році. Здоров’я тіла й душі. А коли їх матимемо, то з іншими турботами, такими, як матеріяльні, вже собі якось порадимо! Три букети зілля. Збірка нарисів і оповідань. Накладом Братства кол. Вояків 1-шої Української Дивізії УНА. Торонто, Канада, 1983 р. Нью-Йорк, США. Евгенія Курилович-Чапельська, “Зимовий день”, олія, 1979р. Леонід КИСЕЛЬОВ ТАТО ОПОВІДАЮТЬ Я в село приїхав дурний. Бригадир загадає копать траншеї, а ввечері поперек ниє страшенно, Чвалиш додому вже сам не свій. А мій господар тягне з бурта (хоч цілий день робив, як проклятий) великий лантух. Дозволили взяти картоплі гнилої - для скота. Ідеш з ним і міркуєш так (а в ніс від лантуха сморід винний): чого він пнеться із сил, неборак, і взагалі ж, не хлібом єдиним... Ще й гордо зважиш свої надбання, перебираючи знову й знову рядки Пастернака і Гумільова чи пісню Лорки про кров і коня. І я тоді не любив село. Мені здавалось, що навіть діти тільки й дивляться щось вхопити і цупити в хату, в своє кубло. Але поживши між цих людей, збагнув, що це робилось з любові, що дядькові байдужі корови, а дядько любить своїх дітей. Відробить тиждень, та ще й мішки в неділю пре на базар до міста. Бо “Смерть корнета”* не просить їсти, а дітям треба хліб і книжки. І той сніданок, що я з’їдав - товчена картопля,кисляк і сало - так важко дядькові діставались, що він не вгощав мене - причащав. Я вчився любові в дядька Миколи. Не знаю, яка мені ляже путь, та вже цієї любові ніколи мені не зректися. І не забуть. 1968 * Назва поеми Райнера-Марії Рільке. 18 “НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 2004 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top