Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
тому, що вони намагаються розв’язати щоденні по треби народу. Цю наявну істину ми часто переочуємо в націо налізмі, бо коли доводиться говорити про націона лізм ми не пишемо про суть руху, а про те, яким він нам ввижається, — словами, які ми вивчили в школі, перебрали з літератури, перейняли з пісень. У свою чергу, жінки заперечують, що вони феміністки, згаду ючи лише жертвенну боротьбу за досягнення в науці, культурі, у праці для рідні і для народу. Націоналісти, забуваючи, чому вони стали націоналістами, почи нають говорити про потребу піднесення свідомости народу, так якби народ не був свідомий своєї крив ди і своєї підрядної ролі у великонаціональних кон- ґльомератах. Націоналізм і фемінізм постають як реакція на переслідування та дискримінацію певної групи осіб — одного народу або жінок. їхня перша ціль — здо бути рівні права в громаді, дати можливість роз витку і прогресу обездоленій частині людства. По стають ці рухи з практичних поглядів, бо дані групи приходять до правильного переконання, що ніхто не заступиться за ними, якщо вони самі не відстоять своїх прав. А що боротьба за права народу, за права жінок, проходить як на практичному, так і на тео ретичному полях, і націоналізм і фемінізм стають ідеологіями. У міжвоєнний період на території України поза Радянським Союзом постала масова організація жі нок — Союз Українок, бо вона віддзеркалювала по треби українок. Організація особливо розрослася по селах, даючи жінкам не надію на краще завтра, а практичні засоби його реалізування. Спочатку жінки заперечували свій фемінізм, та коли їх почали го стро атакувати, вони твердили, що фемінізм — це ніщо інше, як намагання жінок осягнути рівні права, рівні можливості, жити повним життям. Так жінки стали феміністками. Це ж і ціль націоналізму — рівні права, рівні можливості, справедливий розподіл ба гатств. Жінки Союзу Українок зрозуміли потребу по літичної та економічної праці для розвитку своїх ро дин, свого народу, себе самих. Вони зрозуміли, що ніхто не визволить їх з нужди, якщо вони самі не стануть активними членами не тільки громади, але й політичного життя країни. Спеціялісти з історії жінок цього руху в США здивовані Союзом Українок у міжвоєнній Галичині — країна неіндустріялізована, провідна верства з священичого роду, та й като лицька церква сильна — все це показники браку жіночого руху. Та не в показниках суть популярного руху, а в тому, як він віддзеркалює потреби народу, потреби загалу, потреби жінок. Захід, вбачаючи в націоналізмі ідеологію, не зрозумів суті націоналіз му — його популярности серед загалу населення і практичности його змагань. Націоналісти також не розуміють суті жіночого руху. А жінки стаючи тільки прибудівками існуючих організацій, прирікають жі нок на другорядне становище — і тим послаблюють свій край, свій народ і самі себе. В сучасній Україні спостерігаємо знову доказ вищесказаного тверджен ня. Серед жіночих рухів найбільш масовим є рух солдатських матерів. Це зрозуміло — жінок болить те, що найближче їм. Крім того в жалюгідності ра дянської дійсности матері бачать опіку в синах, а не в дочках. Тільки ті жіночі рухи стають популярними, які правильно віддзеркалюють потреби громади, а не тільки красномовність навіть найкращої ідеології. Інші жіночі організації на Україні — Рада Жінок Руху, Союз Українок ’’Берегиня", Мироносиці, перші клі тини Української Християнської Партії Незалежних Жінок — все це угруповання, побудовані на нама ганні розв’язати якесь недотягнення громади. Тільки зрозуміння спільности мети у всій розрізничковано- сті інтересів — от так як це починало ставатися в березні цього року — зможе створити сильний жі ночий рух. Потребу співпраці, а не всецілого злиття, бачимо також в тих національних рухах, які стають основою держави, осягнувши свою ціль. Київський МІТИНГ жінок 8 березня цього року, накреслив шлях праці жінок України — консоліда ція всіх жіночих угруповань в намаганні закріпити де мократичний лад на Україні. В історії жіночого руху на всіх територіях України знаходимо численні при клади толерантности та практичности жінок (на жаль, вони мало відомі, бо історію писали не жінки, та це вже окрема тема). Історія повторюється, хоч, як звичайно буває в історії саме жінок (до речі, у ці лому світі), самі жінки не знають, наскільки вони наново відкривають свої традиції. Консолідація на родних сил України завжди була моттом жінок Укра їни — це і є єдиним ефективним гаслом сьогодні. Демократичний лад на Україні єдиний забезпе чить розвиток прав жінки та справжню, а не тільки леґалістично-уявну рівність жінок. Таку Україну мож на тільки збудувати кропіткою консолідаційною пра цею, а не бундючними гаслами, закликаючи на ма льовничу жертву чи поетичну смерть. Молоденькі панночки, які думають категоріями упрощеного ро мантизму, можуть попадати під вплив романтичних закликів. Жінки, які знають складність життя і його вартість, розуміють, як його будувати — вони знають, що лише у мітах вискакує Атена з чола Зевса, що всякий живучий організм треба виносити, і що наро джується такий організм не просто і не відразу. Така велика країна, як Україна не може бути одностай ною, і треба цілу низку організацій, щоб віддзерка лити потреби цілого населення. Тому жіночі організа ції звичайно закликають до єдности у співпраці, а не в одностайності. Одностайність політичної цілі не ви магає злиття всіх своїх прихильників Вона вимагає вміння співпрацювати щоденно, розуміючи різниці поглядів і шануючи їх, а не у заглушені різнородности НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 1992 5
Page load link
Go to Top