Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
КРИЛА ЯК РОЗКРИЛА КВІТКА ОЧІ Блискавиці освітлювали дорогу громам, щоб ті бачили, в яке дерево цілитись. На високій сосні сидів вітер. Вдарив грім, розколов сосну і поранив вітра. Як почав завивати з болю він, то Дмитрик не витримав. Вистрибнув босоніж на ґанок, з ґанку на подвір’я і приволік пораненого вітра до хати. — Дякую тобі, хлопчику, — ледве шелестів вітер, — перев’яжи мені рану. Дмитрик одшмагав рукав своєї сорочки, перев’язав вітрові одну рану. Відірвав другий — і другу рану перев’язав. Цебеніла кров, на мочила білі рукави. Вітер подякував хлопцеві, погладив його білу голівку і зник за дверима. ...У Дмитрика виросли голубі крила. Ніхто не бачив їх. Сам Дмитрик теж не знав, що вони у нього є, бо навіть коли лягав спати, вони йому зовсім не заважали. ...Одного разу захворіла мама. Дмитрик побіг за лікарем, потім в аптеку, відтак наносив до хати дров, води. І все це робив так швидко, що мама сказала: — Ти, Дмитрику, як на крилах літаєш. Пе репочинь трохи, бо з ніг упадеш. Та Дмитрик зовсім не втомився. Він міг зробити ще тисячу робіт, щоб тільки видужала мама. Але хвороба її не минала. Подвір’ям крутився березень. То підморгне сонцеві, то знову нахмуриться. — Синку, — шепотіла мати, — як прийде весна, то принесеш мені пролісків... Дмитрик не міг дочекатися весни. І раптом пригадав, що за Кам’яною горою на Збочі вже мусять бути проліски, бо весна приходить туди швидше. І побіг за весняними квітами. Полетів. У хаті в маминих руках проліски заспівали тонесенькими голосочками: — А вже весна, а вже красна... Мама так зраділа, що хвороба мусила по кинути хату. Бо хвороби радісних людей не тримаються. Березень під вікнами теж замуги кав пісеньку. Земля її підхопила й собі: — А вже весна, а вже красна.. ...Дмитрикові крила голубіють, тому їх ніхто не бачить. І не треба. Крила — не голова. Безголових здалеку видно. Як розкрила квітка очі, Глянула кругом ласкаво. Правда, квітко, що гарненько? Правда, квітко, що цікаво? Глянь, високо небо синє, Он, ясна хмаринка срібна. Тут травиця-шовковиця І землиця — мати рідна Те сріблисто-синє диво, Що шумить, дзюрчить навпроти, Зветься річка! Он, сміється На вербі пушистий котик. І не бійся, що ось бджілка На головку тихо сяде, Ти всміхнись, бо знову сонце Ніжно променем погладить. Сонце гладить і цілує, Пригортає так ласкаво, — Правда, квітко, гарно в світі? Правда, квітко, що цікаво? М. Петрів Але якщо чиясь мати, коли пратиме білизну, побачить сорочку з обдертими рукавами, то не мусить думати, що в її дитини вже виросли крила. Крила ростуть помаленьку. Не раз й остан ню сорочку треба віддати, щоб стати таким, як наш Дмитрик. л * Оксана Сенатович
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
