Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПАНІ МАРУСЯ І ПАН СИЗОКРИЛИЙ О-КА Багато звичаїв ми вже перейняли від наших сусідів-американців. Деякі з них гарні, деякі можна було собі ’’подарувати”, але на це не звертаємо великої уваги, бо завжди приходять нові події, нові переживання, а що живемо тут вже десятки років, то і не дивно, що набуваємо щораз більше тутешніх навичок. Однією з таких нешкідливих для нікого є навичка переходити на дружню форму спілкування зі знайо мими, вживаючи лише імени. Це в американському світі так широко прийнято, що ніхто не дивується, коли після кількох зустрічей або у спілкуванні в праці всі вживають лише імена, і ніхто тим не по чувається ображений. Але ось недавно я прочитала статейку на цю тему у престижевому щоденнику ”Ню Йорк Тайме”, де авторка розглядає цю часом дуже складну то вариську ситуацію. Для підсилення вона цитує по яснення з двох книжок про правила доброї пове дінки, які все ще популярні, але стверджує, як і авторки цих книжок, що треба мати відчуття, коли, де і в яких обставинах можна звертатися до своїх знайомих, уживаючи тільки ім’я. Це стосується осо бливо ставлення молодших до старших і підвладних до своїх настоятелів, коли йдеться про професійну чи громадську працю. Тут виявляється, що амери канські жінки частіше завважують, що інші звер таються до них по імені, а це не було б так са мозрозуміле, коли б ішлося про мужчин на їхніх місцях. Приймаючи цей звичай, ми маємо тут ще загаль ноприйняту стару форму Західньої України, що до імени додаємо "пані” або ’’пан”. Тепер принесено нам зі східніх областей звичай називати ”по батькові”, але без додаваних "пані” або ’’пан”. Цей звичай, однак, тут далі не дуже популярний. Однак ми завважили вже давно у нашій спільноті ту велику різницю, яка існує у нас між тим, як звертаємося до жінки, а як до мужчини. Здавалося б, що це у добі такої рівноправности, яка тепер існує, неможливе. На жаль, воно так не є. Знаємо добре з практики, що у нашій громаді жінки висуваються на передові місця у різних си туаціях, як провідниці у громадській праці, як про- фесіоналістки, як ті, які справді тепер можуть бути прикладом для наших мужчин. А все ж коли ідеться про форму, в якій до наших провідних жінок звер таються, то без вагання кожний говорить до них по імені, хоча додає ’’пані”. І тут ідеться часто про зовсім незнайомих людей, а не про друзів. Коли на такому самому становищі стоїть, одначе, чоловік, тоді усі звертаються до нього по прізвищу та ще із додатком ’’пан”. У висліді маємо ’’пані Марусі”, "пані Уляни”, "пані Ірини”, ’’пані Роми” і т.д., але рівночасно з пошаною говоримо ’’пане” такий то і такий до мужчини, а не ’’пане Іване”, "пане Романе” чи "пане Богдане”. Як це пояснити? Чи все ще у нашій спільноті не можемо прийняти до відома, що є цілий ряд жінок на провідних постах, які зобов’язують до певної пошани і навіть хоча б малої відстані? Чому вона самозрозуміла у ставленні до мужчин, а не є са мозрозуміла у ставленні до жінок? Ось недавно одну з наших найбільших установ очолила жінка — вибрано її більшістю голосів муж чин, а все ж вона досі для великої кількости осіб є людиною, яку називають по імені, що було неми слимо у звертанні до її попередника. А це не перший випадок такого парадоксу. Може треба нам, як пише авторка статті у ”Ню Йорк Таймсі”, мати більше відчуття, коли, де і як можна вживати ім’я, а не прізвище... Либонь того відчуття в українській громаді ще бракує. УСМІХНИСЯ. Той, хто вміє, — робить, хто не вміє, — навчає. Юліян Тувім Трапляється, гора народить мишу, але буває також, миша думає, що народила гору. Мар|„ Ешвн6аж Глупота стає попереду, щоб її бачити, розум стає позаду, Кармен СІльва щоб бачити. Жінка вважає, що на кожне питання є два по гляди: її і помилковий. — Вчора я бачив твою дружину, але вона не помітила мене. — Знаю, вона мені казала про це. — Скільки разів я попереджала тебе, щоб ти при сторонніх не говорив, чого не знаєш. А сьогодні ти говорив про Рішельє так, ніби це вино... — А хіба ні? — Звичайно, ні! Це ж сир! Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
