Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
На початку 30-тих років почалися масові арешти українських письменників. Нині на Україні про це докладно пишуть і говорять, про долю Плужника та кож. Історію його арешту, слідства і перебування та смерті на засланні описав і Череватенко у згаданій передмові до збірки поезій Плужника. Про обставини арешту Плужника в ніч з 4-го на 5-те грудня 1934 року в Києві пише Галина Автоно- мівна у своїх спогадах, опублікованих у двох остан ніх номерах журналу ’’Сучасність”. Вона згадує, що на початку грудня в Києві, Харкові та інших містах України було заарештовано 35 українських письмен ників, усіх привезли до Києва. Носячи чоловікові пе редачі, Галина Автономівна зустрічалася з дружи нами багатьох письменників. 15 січня 35 року в газе тах було оголошено список в’язнів, розстріляних на Україні в так звані кіровські дні. Серед них були при ятелі Плужників: письменники Фальківський і Ко синка та кілька добрих знайомих. Перше побачення з чоловіком, що тривало 15 хвилин, Галина Автономівна мала 25 березня, тобто через три з половиною місяці після арешту, у ’’Спо гадах” вона пише, що хворий Плужник виглядав жахливо. 28 березня відбувся закритий суд. Плужни ка засудили до десяти років ув’язнення в далеких таборах. Знову дозволили побачення — 10 хвилин. Галина Автономівна носила передачі — переда вала теплі речі. Грошей у неї не було, але помагали знайомі. Хтось подарував чоботи. Були такі що при носили гроші, казали: ”Це мій борг Євгенові Павло вичу, я раніше не міг повернути". Хтось передав їй великий пакунок з коштовними наїдками. Галина Ав тономівна потім довідалася, що це був подарунок від Максима Рильського. Пізніше він допомагав їй — давав роботу для передруку. Останнє побачення з Євгеном Плужником Гали на Автономівна мала — ЗО квітня 1935 року. Потім у неї приймали тільки передачі, побачень більше не давали. 12 липня передачі не прийняли, сказали, що Плужника уже вивезли, а куди і коли, — не сказали. 14 липня прийшов від Плужника останній лист із в’язниці, який починався словами: ’’Перед від’їздом своїм шлю тобі найкращі свої побажання сил і ба дьорості, щоб знову побачилися ми з тобою, щоб могла ти діждатися часу, коли ми знову будемо вку пі!” На цьому надруковані в ’’Сучасності” спогади Галини Автономівни про Плужника кінчаються. Не минуло й року — 2 лютого 1936 року Плужник помер на Соловках. Під час війни Галина Автономівна виїхала на За хід. З собою взяла листи Плужника, його неопублі- ковані поезії. В 1943 році у Львові вийшла заміж за українського видавця Антона Білоуса. Після війни подружжя Білоусів жило в Західній Німеччині, зго дом переїхали до Америки, оселилися в Нью-Йорку. Білоус став спільником видавництва ’’Книгоспілка”, найбільше досягнення якого було — перевидання 12-томника творів Лесі Українки. 1955 року Білоус помер. Галина Автономівна брала активну участь у жит ті української громади в Нью-Йорку. Бувала на вечорах Українського Літературно-Мистецького Клюбу, на конференціях Української Вільної Акаде мії Наук. Часом виступала зі спогадами: в Академії говорила про переслідування українських письмен ників у 1934 році. На літературному вечорі, що його в 1979 році влаштувало Об’єднання українських пись менників "Слово” для вшанування 80-ліття Бориса Антоненка-Давидовича, Галина Автономівна висту пила як його особистий друг. Згадала, що коли в Ки єві вийшла друком повість Антоненка-Давидовича "Смерть”, то даруючи її Плужникові, він написав: "Всі ми вмремо, а Україна буде жити”. Останні роки Галина Автономівна хворіла. Два роки тому упала і зламала стегно, відтоді майже не виходила з дому. Щодня до неї на кілька годин при ходила помічниця (звичайно в Америці соціяльна служба забезпечує хворих літніх людей допо могою). Галина Автономівна багато читала, цікавилася життям на Україні, друзі постачали їй нові видання. Дуже тішилася, що нині на Україні читають і цінять поезії Плужника. Великою радістю було для неї, що в минулому році в Києві вийшла книга поезій Євгена Плужника. їй надіслали з України кілька примірників цієї книжки, і вона дарувала її своїм друзям. Шкоду вала що не може обдарувати всіх. Її відвідав літературознавець із Києва, Микола Жулинський і розповів про вечір, присвячений Плужникові. Вона була щаслива почути про те, як молодь любить поезії Плужника, як швидко розку пили принесені на вечір книжки його поезій. Останній місяць стан здоров’я Галини Автоно мівни різко погіршав. Крім постійної помічниці, при ходили чергувати коло хворої друзі і сестриці — члени православного сестрицтва при Свято-Троїць- кій українській православній церкві в Нью-Йорку, часто лишалися ночувати. Почалося запалення легень, і 4 серпня Галина Автономівна померла. 7 серпня її поховали на Укра їнському православному цвинтарі у Бавнд-Бруку, штат Нью-Джерзі. РІК 1989 — РІК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ’’НАШЕ ЖИТТЯ”,’ ВЕРЕСЕНЬ 1989 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
