Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
я — не поступлюся! І з к о ж н о ї миті своєї, з к о ж ного почуття й думки своєї зроблю свій портрет, тобто, портрет цілого світу: хай знає цей світ, що душив, гнув мене, що я вижив, зберігся, доніс до людей усе, що хотів. А що хотів донести? Що лю ди мають ж ит и, як янголи: з любов’ю одне до од ного, з почуттям, що всі люди — брати, рівні, чес ні, богоподібні, всесильні, незламні, кришталеві. Світ — це таночок усіх людей, що взялися за руки, і чуються братами, просвітлими душами, що ширя ють м е ж и небом і землею — як степові ж айворон ки, співом славляючи сонце і дощ, і сніг, і бурю, і річ ку і дерева і птаство і метеликів і тигрів і бедри- ків (сонечка!) і вовків. Бо все — ж и в е і хоче ж ит и. Т о ж хай ж и в е усе, що росте, цвіте, пасеться, роз риває зубами, кігтями. А ми, брати — люди, по серед квітів, птаства, і звірини, і дерев. Усе, що ми зробимо доброго, піднесе небо ще вище, від нашої добрості хмари стануть біліші, а небо — голубіше, а сонце — ясніше. Пишу оце до тебе, а водночас слухаю ’’Реквієм" Моцарта — д у ж е люблю його! Це — на рівні могут нього, мужнього Бетговена. Хоч узагалі не надто полюбляю солодку музику багатьох інших творів Моцарта. і Бетговен перевернув мені душу — за час того прослухування (це було десь 4-6 місяців, бо концер ти філармонічні не кож ного ж дня!). Як я шкоду вав, що через бідність моїх батьків не м о ж на про сити їх, аби купили мені скрипку чи фортепіано. Яке там фортепіано, коли мама чи не щомісяця су шила собі голову: і до кого б піти позичити кілька карбованців, аби протягнути до зарплатні тато вої, якої ніяк не вистачало. Як тільки міг, я допомагав батькам — під час канікул "відпочивав” на залізниці, де міняв шпали, рейки, бив "костилі”, вантажив рінь (щебінь). На роблявся — мало не падав. А проте 400-500 карб, старими грішми до татових 600-700 щось і в а ж и ло, все якась допомога. І от: був 9 клас і мені подобалася д у ж е одна дівчинка. І здавалось тоді, що це ж и в и й янгол, і я радів, що бачу янгола поруч себе — і хотів бути схож и й до нього (так у 5 класі мені за янгола був хлопчик, якого я д у ж е любив). І я захотів бути гід ним цього янгола, тобто, вести таке ж янголь ське жит т я. І я став більше читати. І якось я на трапив на Франка, його поему "Мойсей". Це пре красна поема. Як і вся історія з Мойсеєм — пре красна. Довго-довго народ Мойсея ж и в у єгипет ській неволі. А він, син заможного, здається бать ка, купався в молоці при дорозі фараона. А перед ним ходили в рабстві його брати по крові — раби- євреї. Життя розпанькало Мойсея, але не вбило совісті й честі, і коли йому виповнилося 40 років — він підняв свій народ, щоб вийти з неволі, і збагнув своє гидке минуле, коли його вчили гнути своїх братів, а він вчився, а він вчився, віривши, що все так і є, як вчать. Не на теє ти вчився у єгипетській школі щоб навчився, кайдани кувать нашій честі та волі. І Мойсей виводить свій народ із неволі — через пус телю, через голод, муку, безводдя й безхліб’я. Ба гато хто став ремствувати: в Єгипті у них були глечики з м ’ясом, а тут на волі, — пропадай із голо ду! Мойсей знав, що це покидьки, мотлох його на роду. Бо свиня, яку годують на сало і м ’ясо, т е ж має що їсти. А людина не свиня. Воля — найвище у світі, чого потребує людина. І Мойсей жорст око карав слинтяїв, що т ужили за рабськими глечика ми. Довго він водив свій народ, але ось появилася попереду та земля, куди Мойсей провадив свій люд. У ж е — рукою досягти м ож на, але сили не стало у Мойсея — він помирає на порозі нової землі, обіця ної чи то Богом чи то волею народу. і після прочитання цієї поеми я забув свою гео- лого-розвідку, а став літератором. Правда, став ши літератором за фахом, не забув і геолого-роз- відки (ось у ж е 8-й рік блукаю по землі). Але — не нарікаю на долю. Навпаки — мені добре, бо в мене хороше на душі. А хороше від того, що нічого злого за свої 40 літ не робив, допомагав людям у біді. ... сину, я д у ж е хочу, аби Ти виріс чесним, му дрим чоловіком. Бо людина буває тільки така. Інша проживе, проскніє, прож ере не з одного єгипет- сього горщика — поки й ґеґне. А чи була вона люди на? Чи було в неї жит т я? Чи залишила вона по собі слід? Пригадую одного старого дідуся. Сам голод ний, він, піймавши хворого голуб’ятка, ще ж о в т о дзьобого (була хвора н іж к а ) — годував його зі своїх уст хлібом, напував водою. Те голуб’я стрибало за ним, як за батьком. І що? Видужало голуб’я, підро сло, набралося сили. Не знаю, дякувало в ж е чи ні (не в тому річ), а коли дякувало — то як. Але в моїй пам’яті — поки й ж ит им у буде той дідусь н у ж д е н ний, якому голуби сідали на плечі, рамена, долоні, голову (дідусь у ж е помер). І від того, що це було, що це бачив я і бачили інші люди — світ став кра щий. Бо й мені й іншим захотілося й собі — ж и т и так, аби голуби сідали на плечі. листа публікується вперше підготував Д. Стус Передрук з журналу "Зустрічі” Варшава РІК 1989 — РІК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 1989 15
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
