Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЗГАДУЮЧИ ВЕРЕСЕНЬ 1939 РОКУ. 3. ЗАРИЦЬКА Кожного року, коли після літніх вакацій на розі моєї вулиці знов збирається гурток крикливих дітей, одягнених в усе новеньке, з торбами на плечах, що чекають своїх автобусів, мені пригадується вересень 1939 року, що застав мене в моїм ріднім Гусятині. Тоді то, замість шкільного року почалася війна. Гусятин, маленьке містечко, по першій війні підупале і зубожіле, положене на самому кордоні, в той час між Польщею і Совєтським Союзом, і одною із зовсім близьких до кордону вулиць є моя рідна Цехова вулиця. Наші городи виходили на велику леваду, що прилягала до Збруча, який в тому місці зовсім ву зенький, а за Збручем дорога, досить стрімкі горби, на горбах городчики оброслі ’’люцоміною”, бідні хатки під старими стріхами, це вже другий Гусятин, Чемеровецького району, Кам’янець-Подільської об ласті. Вересень 1939 року почався теплий і погідний. Зараз першого дня війни забрано до польського вій ська кількох наших хлопців, а також інтерновано всіх активних громадян, котрих одначе по кількох днях поліція звільнила, бо дальше поза Копичинці не було можливости їх завезти. Усі гімназисти поляки одержали кріси і замешкали на станиці Відділу Охо рони Границь, по-польському КОП. Українці і євреї тієї честі не удостоїлися і крутилися без роботи. Жінки починали жати кукурудзу на горах, приготов ляли бочки на капусту, а всі журилися: ”що буде да лі?” Одні тільки діти не нудьгували зовсім. Вони стя гали з городів на леваду рештки бараболяного ба дилля, розпалювали вогонь і пекли бараболю, щас ливі, що ніхто їм цього не забороняє. За Збручем життя плило нормальним руслом. Жінки цілими днями мочили коноплі на мілині і хоч стояли по коліна в зимній воді, сміялися і жартува ли. Вечорами десь за третьою горою гуділи тракто ри, торохтіла молотілка і співали дівчата. Під горою ходив покашлюючи прикордонник і покурював, як ми пізніше довідались, ’’лисячу лапку”. Це зігнена трубка з газетного паперу, до якої насипано грубо покраяної махорки. За кожним потягненням папір займався полум’ям і вночі прикордонник нагадував смока дихаючого вогнем. Наука в їхніх школах відбувалася нормально, а по науці діти з коровами виходили на горби і тоді починалося перекликування з нашими дітьми внизу, яких вони знали поіменно. — Гей, Ориська! Це у вас там що так гуде? Гер- манець вже підходить, чи як? — А тобі нащо знати? Хіба збираєтеся германце- ві помагати? — О! Ні, ми вам прийдемо помагати! — кричала з гори Віра. — Вам? Кому це вам? — дивувалися люди, та, зрештою, що там діти знають. Була субота 16 вересня, чудовий, соняшний день. Дорогами від Тернополя і Чорткова від самого ранку тягнулися валки ’’фіятів” і ’’мерседесів”. З шо ферами, елеґантними жінками, дітьми різного віку і великими шкіряними валізами на дахах. Це втікала до Румунії польська верхівка. Мене попросив мій вуйко, що сповняв обов’язки секретаря філії ’’Про світи”, допомогти йому упорядкувати деякі речі. Філія одержала зі Львова багато книжок до розпо ділу, частину вже забрали сільські читальні, але більшість лежала ще в пачках і треба було кудись їх заховати. Військові частини, що переїздили містеч ко, або прямо польська шовіністична молодь могла вдертися до приміщення філії, що була фактично канцелярією адвоката Шахновича і знищити все, що попало б їм під руки. Заки упоралися, почало темні ти і треба було поспішати додому. Забрали філіяль- не діловодство, шапірограф і подалися на Цехову вулицю. Заносилось на бурю. За Збручем шуміло і гуділо. Дорогою від Чемеровець сунула валка якихось тяжких машин, тракторів чи може тягарових авт, хто знає чого. Без світел, лиш час від часу тут і там, підозріло блимали рефлектори, мовби давали якісь знаки. ”Що вони там возять?” — спитала я. ’’Хто його знає — відповів вуйко, — може зерно до станції, а може військо для охорони кордону”. В хаті одразу включили німецьку радіостанцію ’’Бресляв” у польській мові. Заповідач захлистувався перемогою німців і критикував польський уряд, що довів Польщу до війни, самий на другий день за лишив Варшаву. Накінець подав, що міністер закор донних справ Бек якраз тепер відпочиває в селі Вільхівчик коло Гусятина в маєтку графа Ґолухов- ського, яким завідує С. Франкевич. Як німці все це знають? ”Не важне, як знають, — сказав вуйко — а важне, що Бек відпочиває на самому кордоні, або поляки пробують зв’язатись з большевиками, або просто такі дурні”. Перед дев’ятою я побігла додому. Вулиця пуста, темна, страшно. Люди, щоб не завдавати собі клопо ту із затемнюванням вікон (наказ протилетунської оборони), просто не світили, швидше лягали спати. Не довго спали, біля півночі почалась сильна громовиця, ллянув дощ і я збудилась, не так від гро мовиці, як від якогось дивного почуття, що на по двір’ї щось діється. Здавалось, хтось відкрив хвіртку, хтось придушено кашлянув. Глянула у вікно. За кож ною блискавкою на білій стіні сусідньої хати відби- HALUE ЖИТТЯ", ВЕРЕСЕНЬ 1989 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
