Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
діяльністю в жіночих організаціях повязані м поїзд ки по українських галицьких селах ще в молодші ро ки. Довідавшись, що мій чоловік, Олекса Горбач, по ходить з Романова недалеко Бібрки, пише нам Ольга Дучимінська в одному з листів: ”... з Романовом у ме не багато молодечих споминів. Там було нас багато молоді, а всі тоді йшли ’назустріч сонцю золотому’ і вірили, що все неможливе буде можливим і що жит тя буде нам на голови класти віночки з троянд, а тернових віночків взагалі не буде. Молодь була з трьох сіл: Романова, Підгородищ і Під’яркова Нас було чотири, а хлопців десять. З дівчат ще лиш ми дві з сестрою, приїжджі, живем та один з ’наших’ тодішніх хлопців, а другі пішли Панові Богові на по слуги... Відтоді я там не була. Але згадати про Рома нів — і махне.крилом спомин. Сколихнуться води споминів — і запахнуть квіти і зашумить срібне жито, і кланяється золота пшениця — і приходить моло дість у гості...” І в іншому листі ще раз про Романів: ’’Свого чоловіка здоровте. В мене великий санти- мент до всіх з Романова.” Весною 1971 р. Ольга Дучимінська прислала мені особливий весняний привіт: наліплені сухі бриндушки і цикль наївних простих весняних віршів з описом весни в Україні. І дописує слова: ’’Прошу ласкаво приймити моє скромне слово весняного привіту з рідного Краю, з рідної Землі, високо і сер дешно шановні Земляки. Нехай це моє слово огріє Вашу душу споминами... може ще далеких діточих часів, коли ще не було спомину, а була правда... І не хай пам’ять і любов до рідної Країни все горить у Ва шому серці-душі. Це Любов, що творить чуда!” Не зважаючи на майже нелегальний статус, на якій Ользі Дучимінській доводилося жити після по вернення з заслання, вона з подивугідною енергією ангажувалася там, де їй було можливо, в культурному житті. У Львові кінця 1960-их років була жменька вже молодших інтелігентських родин, що уважали за ве лику честь мати з нею контакт, гостити її в себе. Багато вона в той час працювала в Товаристві для збереження і плекання історичних пам’яток. Пам’ятаю, що навіть мене затягнула в приміщення цієї організації. Однак мені сказали інші знайомі, які критично ставились до цієї установи, що вона пере- сякнута сексотами і має також завдання, виявити по- тенціяльних українських патріотів та.пильно стежить за членами товариства. Мала Ольга Дучимінська друзів і в Києві, що по дивляли її ерудицію, життєздатність, спритність і прогресивний світогляд. "Прогресивний” уживаю без політичної іронії. Ольга Дучимінська була мабуть ще змолоду емансипована, самостійна одиниця, якою міг би гордитися будь-який західній фемініс тичний рух. Її погляди на родину, ролю жінки в ро дині і суспільстві були модерні й передові, вона по- горджувала, "обивательством” і міщанством. З роз мов виходило ніби вона приклонниця деяких антро- пософічних течій з їх прихильністю до "біологічних" продуктів та відкиданням надмірного вживання хе- мікалій у природі. Думаю, що її світогляд, притаман ний їй оптимізм, уміння жити скромно і не прив’язу ватися до матеріяльних надбань, були ті фактори, що їй допомогли, пережити заслання і циганське тиняння без власного кутка. Пам’ятаю, як вона з усмішкою на устах розповіла, що їй, "регабілітова- ній” після заслання, заявили, що її квартиру зліквідо вано і як відшкодування "держава” їй призначила 200 рублів... Восени 1970-го року ми обидві трохи "тинялися” по Львові, в пошуках якоїсь ’’кафейки”, де б можна посидіти і побалакати. їдучи трамваєм я була свід ком, як Ольга Дучимінська висварила гурт старших школярок, що спершу балакали по-українськи, а коли підійшла до них якась товаришка, перейшли раптом на російську мову. Після арештів в січні 1972 p., коли почали появ лятися різні лайливі статті проти заарештованих представників української інтелігенції, в одній з них, не пригадую вже точно чи львівській чи івано-фран- ківській газеті була згадана також Ольга Дучимін ська в такому значенні, що, мовляв, "стара бабця ве штається з міста до міста і розносить сплетні...”. Самітна старенька жінка доживає в далеких ро дичів чи друзів свої останні роки предовгого віку. Ко лись в неї були хлопчики, що померли в дуже молодо му віці, дочка Оксана, видатна діячка дома і на емігра ції, що також уже давно померла, а вона залишилася серед своєї великої української Родини, що поверх чверть століття гріла і гріє її, самітну, своїм теплом. Вона дала їй почуття, що на рідних землях, для яких вона працювала в роки розквіту і сили, ще не згасла іскра любови до ближнього і солідарність, не зва жаючи на всі намагання ’’власть імущих” замінити старе українське суспільство на нову совєтську лю дину. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
