Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Тільки між нами і телефоном НАШІ ДІТИ Й УКРАЇНСЬКА МОВА Проблема уживання української мови як розмовної серед наших дітей, молоді, турбує багатьох з нас. Недавно довелось мені бути свідком невеличкої роз мови між однією знайомою матірю і її дочкою, Танею. Це було під час однієї імпрези на перерві. 10- річна Таня бігала з товаришками з української школи; розмова була в них — англійською мовою. Мати це почула і мовчки кинула значучий погляд дочці. Незабаром Таня прибігла сама: — Мамо, я знаю, що саме тобі не сподобалось. Знаю, що тобі приємніше, коли я до інших дітей говорю по-українському. Але чи хочеш, щоб я взагалі не мала з ким бавитись? Ти знаєш, що ті дівчатка зараз кажуть, що я ’’показуюся”, бо добре говорю по- українському, а вони ні! І так вони не дуже задо волені, що я молодша на 2 роки від них, а є в їхній клясі, і маю найкращі осяги...” Проблема цієї дівчинки виразно нею схоплена, проаналізована. Таня сама також зробила заз далегідь відповідні висновки з двох можливих під ходів до товаришок, і який вислід це був би для неї. Вона вибрала шлях меншого опору до товаришок, але і шлях який їй дасть це, чого їй потрібно-това- риства. З подібною проблемою зустрічаються не одні батьки дітей, які плинно і з широким засобом слів, розмовляють по-українському. Коли інші діти є на терені такого дому, то вони ще будуть придержу ватися того стилю чи тону, в якім проходить розмова всіх членів родини. Та коли це є на іншій території, тоді дошкуляють тим, що говорять українською мовою. Одна виховниця молодечої організації говорила мені раз про свої спостереження: — Коли діти приїжджають на табір часто можна відгадати хто з них є з українського осередка, а хто виріс майже зовсім ізольованим. Діти з більших осередків звикли до своїх українських однолітків го ворити по-англійському. "Самітники”, що вирос тають без українського середовища (але в родинах що плекають мову) — говорять звичайно чистіше, гарніше, і спочатку до всіх однолітків пробують говорити по-українському. їхній підхід є такий що до всіх українців так говориться, §о так вони самі в хаті говорять. Ми всі також запримітили, що тільки деякі родини плекають чистоту мови (а не раз старші, дідусі і бабусі більше грішать мішаниною, мака- ронізмами, як середущі!). Тоді діти кількох родин, коли вони разом, вживають української мови без страху, що вони "показуються” і хвастаються. Бо вони собі рівні. Не раз бачимо, як такі родини пляново перебувають близько, в Гантері на вакаціях ітп. Хто працює з молоддю, то й завважує, що пси хологічна потреба не відрізнятись штовхає дітей (головно від 13-19 р. життя) вживати англійську мову серед українських однолітків. Коли юнаки дозрівають, від 20 чи 22 — вони звичайно вибирають одну чи другу мову для свого українського товарис тва. І тут наступає дуже важливий момент вибору товариства. Якщо ці молоді люди мають змогу бути з подібними собі — вони потім вже навіть одру жившись плекають в своїм домі українську мову, як розговірну. Вони також вміють її вживати на різних рівнях, не обмежуючись до кухонного словника. Тут очевидно залежить, яку підставу батьки дали їм замолоду — чи вони ще тоді не зупинились на буденних словах. Культурна ізоляція батьків (ігнору вання фахової преси українською мовою, тільки поверховне читання однієї-двох ґазет) не раз ставить їх самих на виправдуючу позицію, мовляв нема, не знаємо ’’вищих” слів, ітп. Все залежить від хребта і настанови кожного зокрема. Одні відпадають, а другі стоять. Коли чую від когось з батьків, що їхні діти до них в хаті ”не хочуть” говорити по-українсь кому, ясним є, що і батьки не завжди вживають цю мову до дітей, а головно не задержують її чистою і з любов’ю. Доводилось мені зустріти кілька родин, де батьки плекали чистоту і якість обох мов (а часами і трьох) не настоюючи на вживанні ні однієї, ні другої. Це було з метою немов поставити знак рів няння між обома мовами, маючи надію, що тоді пізніше діти легше задержать вживання української мови без пресії. Покищо я не бачила кращих резуль татів з такого підходу; часто українська мова тра тила на засобі слів (поза ’’кухонною” мовою). Стійкість, пошана і любов вирішують пізніший вибір мови (крім впливу товариства). Недавно бачила я випадки коли молода мама (друге покоління в цій країні), після заохоти свого чоловіка, досконало опанувала українську мову і до своєї донечки (4- річної) тільки її вживала. Бабусі прийшлось вивчити українську мову (!), щоб порозумітися з внучкою (На превелику радість прабабці)... Любов Калиновим НАШЕ ЖИТТЯ, ЧЕРВЕНЬ 1976 13
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
