Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Тільки між нами і телефоном НАШІ ДІТИ Й УКРАЇНСЬКА МОВА Проблема уживання української мови як розмовної серед наших дітей, молоді, турбує багатьох з нас. Недавно довелось мені бути свідком невеличкої роз мови між однією знайомою матірю і її дочкою, Танею. Це було під час однієї імпрези на перерві. 10- річна Таня бігала з товаришками з української школи; розмова була в них — англійською мовою. Мати це почула і мовчки кинула значучий погляд дочці. Незабаром Таня прибігла сама: — Мамо, я знаю, що саме тобі не сподобалось. Знаю, що тобі приємніше, коли я до інших дітей говорю по-українському. Але чи хочеш, щоб я взагалі не мала з ким бавитись? Ти знаєш, що ті дівчатка зараз кажуть, що я ’’показуюся”, бо добре говорю по- українському, а вони ні! І так вони не дуже задо волені, що я молодша на 2 роки від них, а є в їхній клясі, і маю найкращі осяги...” Проблема цієї дівчинки виразно нею схоплена, проаналізована. Таня сама також зробила заз далегідь відповідні висновки з двох можливих під ходів до товаришок, і який вислід це був би для неї. Вона вибрала шлях меншого опору до товаришок, але і шлях який їй дасть це, чого їй потрібно-това- риства. З подібною проблемою зустрічаються не одні батьки дітей, які плинно і з широким засобом слів, розмовляють по-українському. Коли інші діти є на терені такого дому, то вони ще будуть придержу ватися того стилю чи тону, в якім проходить розмова всіх членів родини. Та коли це є на іншій території, тоді дошкуляють тим, що говорять українською мовою. Одна виховниця молодечої організації говорила мені раз про свої спостереження: — Коли діти приїжджають на табір часто можна відгадати хто з них є з українського осередка, а хто виріс майже зовсім ізольованим. Діти з більших осередків звикли до своїх українських однолітків го ворити по-англійському. "Самітники”, що вирос тають без українського середовища (але в родинах що плекають мову) — говорять звичайно чистіше, гарніше, і спочатку до всіх однолітків пробують говорити по-українському. їхній підхід є такий що до всіх українців так говориться, §о так вони самі в хаті говорять. Ми всі також запримітили, що тільки деякі родини плекають чистоту мови (а не раз старші, дідусі і бабусі більше грішать мішаниною, мака- ронізмами, як середущі!). Тоді діти кількох родин, коли вони разом, вживають української мови без страху, що вони "показуються” і хвастаються. Бо вони собі рівні. Не раз бачимо, як такі родини пляново перебувають близько, в Гантері на вакаціях ітп. Хто працює з молоддю, то й завважує, що пси хологічна потреба не відрізнятись штовхає дітей (головно від 13-19 р. життя) вживати англійську мову серед українських однолітків. Коли юнаки дозрівають, від 20 чи 22 — вони звичайно вибирають одну чи другу мову для свого українського товарис тва. І тут наступає дуже важливий момент вибору товариства. Якщо ці молоді люди мають змогу бути з подібними собі — вони потім вже навіть одру жившись плекають в своїм домі українську мову, як розговірну. Вони також вміють її вживати на різних рівнях, не обмежуючись до кухонного словника. Тут очевидно залежить, яку підставу батьки дали їм замолоду — чи вони ще тоді не зупинились на буденних словах. Культурна ізоляція батьків (ігнору вання фахової преси українською мовою, тільки поверховне читання однієї-двох ґазет) не раз ставить їх самих на виправдуючу позицію, мовляв нема, не знаємо ’’вищих” слів, ітп. Все залежить від хребта і настанови кожного зокрема. Одні відпадають, а другі стоять. Коли чую від когось з батьків, що їхні діти до них в хаті ”не хочуть” говорити по-українсь кому, ясним є, що і батьки не завжди вживають цю мову до дітей, а головно не задержують її чистою і з любов’ю. Доводилось мені зустріти кілька родин, де батьки плекали чистоту і якість обох мов (а часами і трьох) не настоюючи на вживанні ні однієї, ні другої. Це було з метою немов поставити знак рів няння між обома мовами, маючи надію, що тоді пізніше діти легше задержать вживання української мови без пресії. Покищо я не бачила кращих резуль татів з такого підходу; часто українська мова тра тила на засобі слів (поза ’’кухонною” мовою). Стійкість, пошана і любов вирішують пізніший вибір мови (крім впливу товариства). Недавно бачила я випадки коли молода мама (друге покоління в цій країні), після заохоти свого чоловіка, досконало опанувала українську мову і до своєї донечки (4- річної) тільки її вживала. Бабусі прийшлось вивчити українську мову (!), щоб порозумітися з внучкою (На превелику радість прабабці)... Любов Калиновим НАШЕ ЖИТТЯ, ЧЕРВЕНЬ 1976 13
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
