Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
1 6 WWW.UNWLA .ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 2017 Світлій пам’яті Миколи Дармохвала Я САМ СОБІ СТАВ ПАМ’ЯТНИКОМ... Невідомі сторінки життя відомого поета Вадима Лесича ( Ярослава Дригинича ( Продовження. Початок у журналі за жовтень місяць 2017 - го р .) Коли Ярославові виповнило ся 17 років, він написав вірш «В жовтні», де не тільки хвилинний сум автора, але й важкі передчуття власної долі скитальця. Мов ржею вкриті дерева, мов смертю зв’ялена трава... (Це осінь!) Мов сном замрячене життя, життю замкнене вороття – (Смерти знак... Це осінь.) Летять, втікають журавлі, втікають з рідної землі... (Ох, осінь!..) Мов діти плачуть та квилять, що в чужину кудись летять... (Сумно... Ох, це осінь...) В далекий край, в незнану путь плачі, квиління понесуть... (Це осінь!) І тут журба, і тут жалі, і ржаве л истя на землі... ( Заспано... осінньо. ) (1929) Пройдуть роки... І в жовтневий день 1962 - го р., у Ню Йорку, у полудень свого віку, Яро слав Дригинич - Лесич знову напише про осінь, що зустріла його безлистим шумом осінніх дерев, де важким «охололим оловом падуть хвилини на листям вистелені, стишені шляхи»: Цей жалісний, цей бронзовий безмежний спокій, і хвилі хмар, що котяться здаля, приспішують мої нерівномірні кроки і прочуттями пустки — томлять і болять. Хотілося б якоїсь бурі навстяж, і рокоту стихій, і стряс ення землі, — щоб кволими грудьми схвильовано припасти до вивертів шляху — без жалю і без слів! (1962) Вірш «Виструнчується графіка дерев осін - ніх» В . Лесича не випадково через 20 років, у жовтні 1982 - го р., був опублікований в журналі «Наше Життя» СУА: п оет помер 24 - го серпня 1982 - го р., не доживши до 7 - го жовтня, до свого 70 - ліття, не написавши свого останнього вірша про свою осінь під чужим небом... Але повернемося в ясні дні щастя молодого Ярослава. Він шукає свою дорогу в житті, вчиться та пише. З’являє ться друга поетична збірка Я. Дригинича - Ярого «Відчиняю вікно». На с. 52 подано зміст збірки та коротку інфор - мацію, а саме: «Поезії писані в Коломиї, Болехові, Кракові та Вільні. Деякі друковані в «Літ. Наук. Віснику», «Вогнях» і «Самостійній Думці». Ця і нформація є своєрідним до пов - ненням до біографії Дригинича - Лесича, а також засвідчує його належність до групи молодих літераторів націоналістичної орієн - тації, провідна роль якої належить редакторам журналу «Дажбог» — Євгену - Юлію Пелен сько - му (1032 – 193 4), Богданові - Ігореві Антоничу (1934), Богданові Кравціву (1935). Саме за час керівництва Кравціва редакція рішуче декла - рувала націоналістичне спрямування журналу. Тому журнал був закритий. Серед найвиз - начніших письменників і митців того часу дописувачам и до «Дажбога» були Юрій Липа, Василь Атаманюк, Ярослав Дригинич, Роман Завадович, Євген Маланюк, Петро Обаль, Антін Малюца, Євген - Юлій Пеленський. Редакція журналу працювала і над виданням книжок. Саме дякуючи «Літературній біб - ліотеці» вийшли у світ книг и Б. Антонича, Я. Ярого (Ярослава Дригинича), У. Самчука. У цей час (1932 — 1933) Я. Дригинич, сту - дент Віленського університету, був членом Спілки українських поетів у Вільні та публікує свої поезії в журналі «Назустріч». Пізніше, навчаючись у школі журна лістів у Варшаві, він подає свої твори до журналу «Ми». У 1934 - му р. його арештовує польська поліція. Коли ж після арешту Ярослав приїхав додому (батьки його вже жили у Львові), то його молоденькі кузини запитували, чому він запустив вуса та бороду. Яросла в, жартуючи, відповів: «Щоб у Львові мене дівчата не пізнавали!» Але перечитаймо ще раз імена осіб, що працювали редакторами часопису «Дажбог» і публікували свої твори в ньому. Серед них тільки І. Антоничу не судилася доля емігранта чи більшовицька катівня . І сьогодні він стоїть у бронзі на вул. Городоцькій у Львові. Ю. Липа був жорстоко закатований енкаведистами у серпні 1944 - го р. В. Атаманюк пізнав Соловки та розстріляний у 1937 - му р. в Сандармосі. П. Обаль відбув сім років каторги. Усі інші, так само як і Я. Дригинич - Ярий, розділили б долю
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
