Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
1 6 WWW.UNWLA .ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 2017 Світлій пам’яті Миколи Дармохвала Я САМ СОБІ СТАВ ПАМ’ЯТНИКОМ... Невідомі сторінки життя відомого поета Вадима Лесича ( Ярослава Дригинича ( Продовження. Початок у журналі за жовтень місяць 2017 - го р .) Коли Ярославові виповнило ся 17 років, він написав вірш «В жовтні», де не тільки хвилинний сум автора, але й важкі передчуття власної долі скитальця. Мов ржею вкриті дерева, мов смертю зв’ялена трава... (Це осінь!) Мов сном замрячене життя, життю замкнене вороття – (Смерти знак... Це осінь.) Летять, втікають журавлі, втікають з рідної землі... (Ох, осінь!..) Мов діти плачуть та квилять, що в чужину кудись летять... (Сумно... Ох, це осінь...) В далекий край, в незнану путь плачі, квиління понесуть... (Це осінь!) І тут журба, і тут жалі, і ржаве л истя на землі... ( Заспано... осінньо. ) (1929) Пройдуть роки... І в жовтневий день 1962 - го р., у Ню Йорку, у полудень свого віку, Яро слав Дригинич - Лесич знову напише про осінь, що зустріла його безлистим шумом осінніх дерев, де важким «охололим оловом падуть хвилини на листям вистелені, стишені шляхи»: Цей жалісний, цей бронзовий безмежний спокій, і хвилі хмар, що котяться здаля, приспішують мої нерівномірні кроки і прочуттями пустки — томлять і болять. Хотілося б якоїсь бурі навстяж, і рокоту стихій, і стряс ення землі, — щоб кволими грудьми схвильовано припасти до вивертів шляху — без жалю і без слів! (1962) Вірш «Виструнчується графіка дерев осін - ніх» В . Лесича не випадково через 20 років, у жовтні 1982 - го р., був опублікований в журналі «Наше Життя» СУА: п оет помер 24 - го серпня 1982 - го р., не доживши до 7 - го жовтня, до свого 70 - ліття, не написавши свого останнього вірша про свою осінь під чужим небом... Але повернемося в ясні дні щастя молодого Ярослава. Він шукає свою дорогу в житті, вчиться та пише. З’являє ться друга поетична збірка Я. Дригинича - Ярого «Відчиняю вікно». На с. 52 подано зміст збірки та коротку інфор - мацію, а саме: «Поезії писані в Коломиї, Болехові, Кракові та Вільні. Деякі друковані в «Літ. Наук. Віснику», «Вогнях» і «Самостійній Думці». Ця і нформація є своєрідним до пов - ненням до біографії Дригинича - Лесича, а також засвідчує його належність до групи молодих літераторів націоналістичної орієн - тації, провідна роль якої належить редакторам журналу «Дажбог» — Євгену - Юлію Пелен сько - му (1032 – 193 4), Богданові - Ігореві Антоничу (1934), Богданові Кравціву (1935). Саме за час керівництва Кравціва редакція рішуче декла - рувала націоналістичне спрямування журналу. Тому журнал був закритий. Серед найвиз - начніших письменників і митців того часу дописувачам и до «Дажбога» були Юрій Липа, Василь Атаманюк, Ярослав Дригинич, Роман Завадович, Євген Маланюк, Петро Обаль, Антін Малюца, Євген - Юлій Пеленський. Редакція журналу працювала і над виданням книжок. Саме дякуючи «Літературній біб - ліотеці» вийшли у світ книг и Б. Антонича, Я. Ярого (Ярослава Дригинича), У. Самчука. У цей час (1932 — 1933) Я. Дригинич, сту - дент Віленського університету, був членом Спілки українських поетів у Вільні та публікує свої поезії в журналі «Назустріч». Пізніше, навчаючись у школі журна лістів у Варшаві, він подає свої твори до журналу «Ми». У 1934 - му р. його арештовує польська поліція. Коли ж після арешту Ярослав приїхав додому (батьки його вже жили у Львові), то його молоденькі кузини запитували, чому він запустив вуса та бороду. Яросла в, жартуючи, відповів: «Щоб у Львові мене дівчата не пізнавали!» Але перечитаймо ще раз імена осіб, що працювали редакторами часопису «Дажбог» і публікували свої твори в ньому. Серед них тільки І. Антоничу не судилася доля емігранта чи більшовицька катівня . І сьогодні він стоїть у бронзі на вул. Городоцькій у Львові. Ю. Липа був жорстоко закатований енкаведистами у серпні 1944 - го р. В. Атаманюк пізнав Соловки та розстріляний у 1937 - му р. в Сандармосі. П. Обаль відбув сім років каторги. Усі інші, так само як і Я. Дригинич - Ярий, розділили б долю
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
