Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
28 WWW. UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2012 Надія Красоткіна ОСІННІЙ ДЕ НЬ Осінній день. А скільки в нім чудес! Пожовкле листя з дерева летить, Чарує серце синява небес, Легенький вітер в листі шурхотить. Не холодно, не жарко – в самий раз! І тиша йде на землю, наче сон. Теплесенько цілує сонце нас І горнеться, як ласка, до вікон. Та кожен раз стає коротший день, Крилом вкриває землю чорна ніч. Не чуть пташиних вдосвітку пісень, Бо осінь, осінь. Ось у чому річ. Йшов швидкою ходою. Лиш постоли блискали підошвами до сонця, що вигулькнуло з - за го - ри. Десь за якусь годинку гірським плаєм, дола ючи звори з незамерзаючими потоками, густі смерекові вершини, засніжені галявини, добралися до гуцульської ґражди, зустрінуті дзвінким лютим гавкотом кутюги, як гуцули називають псів. Господар загнав жєрву (злий пес) до буди і ми зайшли до хати, в якій зуст - рівся з допитливим поглядом високої струн кої гуцул ки. Побачивши на стінах образи у руш - ни ках, якось несподівано для себе привітався: – Слава Ісусу Христу! Ци дужі? – Навіки слава! Гаразд. Як ви? – пос міх - ну лася привітно ґаздиня, – і до чоловіка: – Ва - си, та проси гостя у правачку. Чого сюди при - вів? Пройшовши сіни, ми опинилися у ве ли - кій світлій кімнаті, де на бамбетлі біля вікна сиділи два міцно збудовані парубки приблиз но мого віку. Привітався з ними. Гос подар запро - сив мене до столу, вкритому ви шиваним обру - сом. Хлопці не забарилися і собі сісти за стіл. – Зараз трохи підхарчуємоси, що Бог послав, а тоди підем межи люди, – промовив господар. Поки я ніяково розглядав стіни пра вач - ки: образи, портрети Т. Шевченка та І. Франка, килими, полиці з різьбленими та мистецьки випаленими гонча рними тарілками, макітра - ми, топірцями, Бог послав нам руками госпо - дині миску будженини, миску холодцю, миску квашених огірків. Господар приніс трилітрову бутлю якогось світлорожевого самогону, гран - часту склянку і нарізав грубими куснями чор - ного домашн ього хліба. Аромат страв нокау - тував мого носа, а живіт відізвався привітним гуркотом, – я ще як вчора повечеряв! Ґазда налив собі в склянку трохи трунку: – То вона така ружева, бо вігнана з ма - лини, не погордуйте. П ’ ю до вас, пане вчите - лю. Аби смо були д ужі! – Гой, дай Боже! – відгукнулися леґіні. Випивши, батько налив знову у склянку і подав мені. Я випив до господині. Самогонка була смачною, пахла малиною, приємно розіг - ріла. Ґаздиня пригубила трунок і сказала за мене другий гуцульський тост: – Шануймос и, бо ми того варті! – Гой, дай Боже! – вигукнув і я разом з хлопцями! – Третій тост поважним голосом прока - зав старший син: – Най вони виздихают! Я на якусь хвилю задумався і признав слушність цього тосту. Багато ворогів у нас розвелося, починаючи від колорадського жу - ка, що нищив на корені бурєшку (картоп лю), до москалів і совітчиків. Час за смачною поживою та трунком проходив в добрій бесіді, а після банушу з бриндзею господарі залишили нас, молодих, пішовши до своєї щоденної праці, то ми з син ами вже обходилися без тостів, запиваючи бануш розводом (гуслянка, розведена дже - рель ною водою). Коли господар зайшов до кімнати, я несміливо нагадав, що нам би пора вже піти з тією скринькою до виборців. Пого - дився з ним, почувши його пропозицію: – Та бе сідуйте тут собі, а я сам швидко збігаю з тією скринькою. Взяв гуцул урну і папери і вийшов. Бачу, що щось там господарює на подвір ’ ї, бігає до хати. Як неприємно було, але почуття обов ’ язку підказує, що треба би вже поспіши - ти. Як в черговий раз господар зайшов до кімнати, я попросив його, щоб поспішився, бо й сонце вже на спочинок почало мандрувати. Господар приносить урну, подає мені і каже: – Вже всьо є гездички, – подивився на мене з усмішкою з - під пишних вусів на мій здивовано - спантеличений вид, бо я зрозумів, що він ніяким чином не міг обійти всіх дале - ких і близьких сусідів, і додав: – всі папе ри вже всередині, ніц си не згубило. – Як так, пане ґаздо, то щиро дякую вам за ваш труд, дякую вам і пані ґаздині за смачну гостину, хлопцям за компанію. Д ай, вам, Боже, доброго здоров ’ я і всіх гараздів! Добравшись з пригодами до виборчої дільниці, бо декілька разів пірнув з головою в сніг з коня, приніс засніжену скриньку на стіл голови комісії і доповів: – Всьо є вже гездички! Я йду спати. Дмитер Слутий .
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
