Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 201 2 WWW. UNWLA.ORG 27 110 дол. – Мирон П Дитюк (99), Ірена Глушев - ська. 100 дол. – д - р Роман Білак і Ірена Пискір (29), Emil & Lydia Dochych, Dr Inia I Yevich - Tunstall. 50 дол. – Оксана С Біскуп (03), Helen M Blyskun (98), Дарія Дика. 30 дол. – Марія Боднарс ька (49). 21 дол. – Рената Бігун (28). Спасибі усім за благодійність! Марія Полянська, референтка стипендій СУA, М. Орися Яцусь, скарбник Комісії стипендій СУА. ВИБОРИ У ВЕРХОВИНІ Спомин Напередодні виборів до Верховної Ради недоспаними ночами в голові переплітаються думки з тривогою про майбутнє нашої Бать - ків щини із спогадами, прожитими в краю в ча - си московсько - совіцької окупації. Ніяк не можу повірити сьогоднішній владі, що вибори прой - дуть в чесній боротьбі, бо вважаю, що ще на старість не зовсім з ’ їхав з глузду. Сьогод нішні спадкоємці більшовицької системи мають ве - ликий досвід у фальсифікаціях, про вокаціях та нахабній брехні, не визнаючи нія ких Божих, моральних, чи загально прий нятих людських законів. Тому і снуються головою спогади. Напочатку 60 - х років доля мене, тоді ще молодого вчителя, закинула на працю в саме серце Гуцульщини Верховину (Жаб ’ є). Ши роко відкритими очима вдивлявся в пано раму високих Карпат, прогулюючись дерев ’ я ни ми тротуарами центральної вулиці, що ву жем вилася повз бурхливого Черемоша, вслу хаю - чись в мельодійну говірку верховинців, лю бу - ючись їхньою самобутньою барвистою ношею. Прийшла зима, а з нею і чергові вибо ри. На мій великий подив я отримав повідом лення, що мене обрали до виборчої комісії. Я вже добре знав «виборчу» систему «бльоку комуніс - тів і безпартійних», але не розумів своєї ролі в цій трагіко - комедії. Трагедії тому, що народ був позбавлений дійсного вибору, а про комедій - ність мова п іде дальше. Ще не вивітрились з голови дитячі спостереження за першими ви - бо рами в 1946 році, коли наш народ думав, що, бойкотуючи совіцькі вибори, зможе покращити свою долю. Скільки зну щань, катувань до ка - ліц тва та навіть жахливої смерті перенесли наш і люди в цю криваву не ділю! Їх гнали до виборчих дільниць прикла дами рушниць, за - ліз ними дротами, ламали пальці, які не хотіли брати в руки виборчі бюлетні. Так примусили проголосувати біля 20% зареєстрованих гали - чан, але у газетах написали, що за біль шовиць - ку владу проголо сувало 99,8%. Перед очима й досі стоїть епізод того дня, що я побачив через вікно, яке виходило на вулицю. Серединою дороги два енкаве дис - ти гнали на «вибори» вже старшу жінку. Той солдат, що йшов ззаду, штовхав автоматом жінку в спину так, що вона падала на спину переднього конвоїра. Той повертався і з п ’ я - ним реготом бив її кулаком в обличчя, при - говорюючи: « Не спеші ..., успєєш прагала са - вать,..!» (Матюки пропускаю). Але ті часи минули, люди зрозуміли, що треба сприймати ці «ви бори», як ще одну кріпацьку повинність, байдуже плентались за агітаторами, байдуже вкидали до урни бюлетень з вписаним туди єдиним «кандидатом у дупитата», як насміш - кувато називали «народних обранців». Але повернемось до подій в шістде ся - тих. Коли мені с казали, що мушу ніч проси - діти на виборчій дільниці, щоб хтось не вкрав ( у зв ’ язку з повною відсутністю туалетного паперу в Союзі ) бюлетні, зрозумів, чому я удостоївся призначення в члени виборчої комісії. Нічку за картами та анекдотами провів в компанії м іліціонера та ще двох молодих хлопців – інженера з лісокомбінату та лікаря. Вранці вийшла наверх і друга причина. Зро - зумів, чому мене запитували, чи вмію їздити верхи. До клюбу ввійшли три поважні ґазди і голова комісії сказав нам, трьом молодикам, що на нас чекають осідлані коні і їх господарі, щоб ми об ’ їхали далекі присілки, звідки лю - дям далеко йти до виброчої дільниці. Я чемно привітався зі своїм провід ни - ком за руку, взяв урну, запечатану сургучем, пачку бюлетнів із списком виборців і вийшов у морозний світанок. Гуцул підвів мене до неве - ликого, але міцного коника, осідланого дере - в ’ яним сідлом і вкритого грубим вовняним ліжником. Повівши очима, шукаючи другого коня, я запитав: – Пане ґаздо, а де ваш кінь? – Та я, пане началнику, піду перед ва - ми показувати дорогу, мені пішки легше. – Я не є начальник, я вчитель, – ніяко - во поправив я господаря. Господар рушив в гори, коник за ним.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
