Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
34 WWW. UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 2012 По дарунок Святого Миколая Діти бігали в осінньому лісі, шурхаючи ногами по опалому сухому листю. Їм було так весело. Здавалося, що й весь ліс радіє сонячному осінньому дню. Євочка, Левчик, маленька Меляся та нерозлучна з дітьми собачка Ласочка все далі і далі заглиблювалися у лісову розкіш. Вони з мамою шукали в лісі гриби. А тато поїхав з найстаршим Святославом вчитися танцювати козацький бойовий гопак. Раптом Ласочка кинулась через поляну до густих кущів і тривожним гав ко - том покликала на допомогу. Підб ігши ближче, д іти по бачили руду ли сич ку, що трем тіла, як сухий листо чок на вітрі, від стра ху, а з чор них як терня оче нят лилися сльо зи болю. Передні лап ки лисички міц но трима ли зубці заліз но го кап кана. Ласоч ка при віт но лизну ла бран ку в чор ний но сик і поча ла зализу вати її рани. Спільним зу сил лям дітей і мами, яка поспішила на поміч, вда ло ся звільнити лапки л исички від залізного полону. Лисичка, ра дісно дзявкнувши, ско чила на ноги і тут же зі сто гоном впала на но сик – лапки бу ли перебиті залізними зубами. – Нічого, ді точ ки, – ска за ла мама, див ля чись на по сум нілі облич чя дітей, що готові були зап лакати, – вик личемо тата, в авті є аптечка, то візь мемо пе ре биті лапки і до щечки, які за раз витеше мо, забан дажу ємо і кісточки лисички зростуть ся. І не бо роніть Ласочці зали зувати лисиччині ра ни, бо її слина – то найкращі ліки від ран. – І заберемо нашу лисичку додому лікуватися? Так, мамо? – запитала Євочка, – і будемо називати її Калинкою, бо вона така червонень ка, як ягоди калини. Пройшов певний час. Надворі ставало все холодніше і холодніше – настав перший місяць зими. Лисичка Калинка поволі одужувала у повітці, встеленій сухим листям, щоб нагадувало їй рідний дім - ліс. Прийшов і той час, коли вже можна було зня ти з її лапок дощечки, і Калинка поволі привчалася ходити, біга - ючи за галас ли вими дітьми. Одного холодного ранку, коли діти вийшли з хати, йдучи до шкоди, загля - нули в повітку, щоб привітатися з Калинкою, побачили там тільки Ласочку, що ховала від холо ду свій носик під хвостом. Ласочку впустили до хати погрітися на превелику радість Левчика і Меланії, які ще до школи не ходили. Під вечір Калинка таки прийшла на знайоме подвір ’ я. Привіталася з дітьми і Ласочкою, побігала по городі, ловлячи миші, віддячу ючись господарям за поря ту - нок.
Page load link
Go to Top