Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НАША СУЧАСНИЦЯ СЛОВО НА БАРИКАДАХ Наталка ПОЗНЯК Був жовтень 1990 року - розпал студент ського голодування. 100-тисячна колона моло ді прямувала до стін Верховної Ради України, щоб заявити свої вимоги до влади, яка ігно рувала двотижневе голодування. Попереду, пліч-о-пліч з українськими дисидентами, по етами й письменниками, йшла жінка в чор ному вбранні з білою пов’язкою на чолі. Забовваніли постаті озброєних ОМОНів- ців, які перекрили дорогу до майдану перед Верховною Радою. “Сюда нельзя” - перейняв колону один з них. “Що ви робите, хлопці, - кинулася до нього жінка, - Кому ви служите? Кого ви охороняєте? Банду злочинців, що засіла в цих стінах? Від кого? Від цих дітей?” ОМОНівці розгубилися всього на мить. Цього було достатньо, щоб студенти прорвалися крізь ланцюг озброєної охорони під самі двері Верховної Ради. Через кілька днів під тиском молоді і депутатів із групи “Народна Рада” було прийнято рішення задовольнити вимоги студентів. Матір’ю-хоронителькою, що провела студентів через ОМОНівські кордони, була народна артистка України, лавреат Шевченків ської премії Ніла Крюкова. Хоча тоді, усі 12 днів у таборі голодуючих, вона була перш за все патріоткою, якій боліла доля її землі і її народу. Боліла не на словах, а в самому серці. Ніла народилася під гуркіт гармат, коли німці відступали з її рідного села Попівки на Кіровоградщині. “Тому, мабуть, така неспокій на і непокірлива”, - говорить вона. Батько не повернувся з війни, а мати 50 років мовчки пропрацювала в колгоспі. Мовчали і дядьки, тітки, сусіди, лиш пошепки згадуючи голо домор 33-го чи родичів, яких забирали у 37-му “за політику”. Потім мама не раз дорікатиме доньці, мовляв, навіщо їй та політика, вона ж жінка, артистка, людина мистецтва. А вона, напевне, і стала артисткою, і пішла в політику для того, щоб мати змогу сказати все, про що її народ змушували мовчати десятиліттями, а то й віками. Перший політичний протест Ніли Крю кової визрів іще у шкільні роки. Як згадує сама артистка: “На лекції історії розповідали про завоювання Єрмаком Сибіру. Довго вчи телька розхвалювала хоробрість та героїзм Єрмака, його вдалі битви й підкорення де сятків племен і народів. Для мене це було незбагненно: навіщо знищувати тисячі людей тільки за те, що вони не схожі на російську народність і незалежні. Про це й запитала тут же вчительку. Якою була її реакція - зрозу міло. Мене ледве не вигнали з кляси”. Відповідь на ці та інші непрості запи тання з історії рідного народу Ніла Крюкова знайшла дещо пізніше, коли потрапила до театру “Слово” при Спілці письменників. Там вона близько познайомилася з Григором Тю тюнником, Олесем Гончаром, Ліною Костен ко, Борисом Олійником, Миколою Вінгранов- ським, Іваном Драчем, Дмитром Павличком, значно пізніше відкрила для себе поезію “НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2003 7 Ніла Крюкова. (Світлина зроблена під час похорону Вячеслава Чорновола в Києві 29 березня 1999 р.)
Page load link
Go to Top