Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
складалися поступово та живили собою міцну народну силу православ'я української і литов ської Русі, зробили багато у свій час для краю. Вам прийшла гарна ідея. Важливо тільки, щоб ця іскра не згасла. Ваш край, що довгий час знаходився у владі поляків, і тепер вимагає допомоги з боку істинно православних людей, що, звичайно, відгукнуться, як тільки дізна ються про улаштування братерства. Дуже бажаю бачити вас усіх, дорогі яполотці, і буду, можливо, у вас восени». Мати Надії Варвара Соханська, не зва жаючи на свій поважний вік, була жінкою ініціятивною, цікавилася народництвом та брала діяльну участь у справах, що стосу валися народного побуту. Вона й склала статут братства, яке мало сприяти поширенню освіти серед народу, утвердженню православної віри, створенню шкіл. В дванадцятому пункті ста туту передбачалося будівництво сільського училища та допомогової каси. Із самого початку Надія взяла надзви чайно активну участь в організації братства, вона відправила тисячі листів своїм знайомим, друзям з проханням підтримати братство. Нею були написані красномовні «прохання» до періодичних видань. І Н. Соханська не поми лилася у своїх сподіваннях. У відповідь на свої звернення вона отримала добродійні внески на суму 5,000 карбованців. Для глухого бідного села такий капітал був чимось надзвичайним. Радість переповнювала Надію, і вона вирішила особисто їхати на Волинь, щоб передати гроші та ознайомитися зі справами братства. У сво єму листі від 1 травня 1866 р. до І. Аксакова, який цікавився південно-західним краєм і з яким Н. Соханська була в постійному листу ванні, вона писала: «Товариство довірило ці гроші моєму імені і моєму слову, а нікому іншому. Я повинна відповідати за вірний ужиток їх до тієї мети, для котрої ці гроші пожертвовані». Восени 1866 р. Надія разом з матір’ю (78-річною жінкою!) приїхала в Яполоть. Зупинившись у священика, вона детально ознайомилася зі справами нового братства. Під час свого перебування на Волині Надія їздила до сусідніх сіл, розпитуючи про все, беручи участь у розв’язанні проблем найбідніших, записувала поліські пісні, прислів’я та закли кала всю інтелігенцію серйозно зайнятися дослідженням подільського краю. Вона піклу валася про школи, опитувала учнів та радила вчителям вести щоденники, надсилаючи їх до Макарівки. Але найбільше Соханська цікави лася заснуванням братства в Яполоті. Документи свідчать, що під час першого сходу братства юрба селян попросила у Сохан- ської гроші «на свою бідність», а якийсь міс цевий селянин подав їй з цього приводу про хання. У «доброї пані» не вистачило духу відмовити, і вона роздала селянам «неділь ного» (зібрання відбулося в неділю). Це було великою помилкою в історії заснування брат ства: наступного дня юрба прохачів майже подвоїлась, прийшли селяни із сусідніх сіл, до яких прийшла звістка про надзвичайну благо дійність «української пані». До членів брат ства були відразу включені всі благодійники (до 40 прізвищ), але не було в списку ні одного представника місцевої інтелігенції, що і виз начило майбутню нещасливу долю братства. Між тим, статут товариства, ходив різ ними адміністративними установами та був повернений місцевому священику для доопра цювання. І хоч Надія Соханська зверталася в листах до братства, священик так нічого і не зробив, щоб офіційно оформити існування братства. В одному зі своїх чергових листів до священика вона писала: «Доки мені чекати звісток про нього? Чи зроблено те, що я просила? Якщо вам, панотець, немає можли- вости зайнятися статутом, то невже в селі не знайдеться грамотної людини, яка б перепи сала статут і надіслала б його принаймні мені? Яке неуцтво! Коли ви мене записали в число братчиць, я перехворіла душею за південно- західний край і думала, що ви самі не від мовитесь від якої-небудь роботи, а тепер із подивом бачу, що ви сподіваєтеся тільки на мене і чекаєте, щоб я знову приїхала у ваш далекий край. Але по здоров'ю не можу. Водночас я пишу волинському губернатору і прошу допомогти вам». Ідеалістичні звернення народолюбки Со- ханської були даремними. На цьому офіційна справа зупинилася і далі розвитку не мала. Закінчення в наступному числі. 6 “НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2003 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top