Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
писала про це М. Грінченко: ’’Прийшовши торік навесні на цвинтар до своїх, побачила я, що на всьому цвинтарі нема жодного дерев’яного хреста, жодної огорожі. Під час тяжкої зими 1920-1921 pp. всі дерев’яні хрести позабирали на паливо. Коло моїх могил (мужа і доньки Насті) була залізна огорожа, то з неї позабирано стовпчики - “попродано на осі до возів”, - пояснив мені один добродій. Так і були мої могили без хрестів. Приходжу вдруге 1922 р. і бачу на чоловічій могилі хрест тоненький металевий, на йому табличка, на якій дитячою рукою написано: Борис Грінченко 1863-1910 від українського дитячого клюбу No 10 ІУ. 23.1922 Це все обведено терновим вінком. Самі діти за свої гроші це зробили. Мабуть на всій Україні не має другого такого надгробка та ліпшого й бути не може”. Хоч М. Грінченко не часто тоді читала газети, бо поза обов’язковою роботою в академії не лишалося часу, все ж таки живо цікавилася життям галичан і долею “такої рідної, такої дорогої серцеві Галичини”, особливо ж їх боротьбою за Рідну школу. “Якось аж дух спирає, - писала М. Грінченко, - коли подумаю про вашу боротьбу, про її наслідки сподівані. І ми рідну школу маємо, а ми ж, старі, не сподівалися дожити до того. Як ми в Олексіївці в кінці 80-х і на початку 90-х років, замкнувшись в школі, і забезпечивши себе від несподіваного наїзду “начальства”, вчили своїх школярів по-українському, то далека- далека була в нашій уяві справжня рідна школа, в якій учитимуть не крадькома, не замкнувшись, не пильнуючи того, щоб діти якось не розповіли про науку рідною мовою. І от я дожила до того дня, коли 1922 р. відсвятковано в найбільшому київському театрі 5-ліття рідної школи. Незабутній день то був, коли всі київські українські школи показували, чого досягли вони, коли театр наповнився тими дитячими голівками - учнями рідної школи. А скільки разів довелося бувати в найріднішій мені школі на дитячих святах і відчувати високу втіху, слухаючи дітей. Звісно, багато ще дефектів має рідна школа, та інакше й бути не може, але все ж вона факт і цього факту вже з життя викинути не можна”. У травні 1925 р. відсвяткувала Марія Грінченко з громадянством цілої України 15 роковини смерти свого чоловіка і вони викликали в неї чимало споминів радісних, та більше сумних. Переглянула шлях праці, який переходила колись з чоловіком і почулася серед нових умов ще більш одинокою, далекою від життя, а найщасливішою таки у своєму кутку серед тіней минулого. Тужила за ними, бо й здоров’я вже не додавалось - з серцем і нервами гіршало - усе тягнулося до спокою і Марія жила вже тільки бажанням спочити між своїми на Байковій горі. “Марія Грінченкова, - згадувала К. Малицька, - це невсипуча працівниця українська, спершу на народній роботі на селі, вірна дружина, помічниця свого мужа, відтак як авторка популярних оповідань для народу і перекладів для дітей. Тиха, не шукала слави ні признання у людей; поза службою для своїх, поза добром для свого народу для себе нічого ніколи не бажала і за ціле життя не придбала. А таких у нас тепер, на жаль, чим раз менше”. Своє ставлення до Марії Грінченко висловив і Сергій Єфремов: “Серед жінок свого покоління вона була в перших лавах просто, як робітниця, що совісно, скромно додержувала загального темпу в роботі і ніколи не сходила зі свого шляху. Всяке дезертирство було просто органічно нестерпне для її натури, як нестерпна була їй нещирість та лукавство в товариських стосунках. Мила й лагідна в особистому житті вона вміла твердо і непохитно додержуватися одної громадської лінії, і тут уже не знала компромісів, не терпіла проступків; кривити душею вона не вміла”. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
