Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
У новорічних вітаннях М Грінченко бажала, щоб приніс він “мир мирові і полегкість душам наболілим”. А як же ще далеко було до того миру! “Посилаю Вам - писала Грінченко, - трохи книжок. З останньої книги “Украинской жизни” довідаєтесь про “подвиги” Дудикевича. Третя книжка “Основи” вже значно живіша і ближча до життя. А яка буде четверта, того не знаємо. Все бо є у волі цензора. Сонце повернуло на весну, дні почали довшати, ясніше стає на землі і в душі прокидається надія на краще. Коли б не зрадила! Так хочеться вірити, що вже більш лиха перебули, ніж осталось перебути”. Пізніше слідувала довга перерва в листуванні Марії Грінченко і Константани Малицької. Ніжна, вразлива Марія переживала події, які потягла за собою війна. Її чиста душа боліла і над втратою сердешних друзів Костя Паньківського, і загрозою вже тоді смерті Людмили Драгоманової, яка хоч старша віком, але була її подругою, адже “багато рідних струн бреніло в їхніх душах” - і бунтувалось, що море горя на землі, але й багато таких, що живуть, щоб такий стан був якомога довше, бо це їм дає “добрий заробіток”. “Тяжко це все бачити, - писала Марія, - тяжко цей час переживати. Таку велику втому почуваєш от усього, втому і фізичну навіть, а найголовніше моральну, що важко дихати, важко жити. Хотілось би скинути з себе це життя, як хочеться скинути запилену, брудну одежу”. Боліла вона гірко від того, що доводилося жити в тилу, де стільки гидкого з ’явилося в той час. “Занепад людської гідності, занепад моральності, - писала М. Грінченко, - далеко дужче тепер турбує мене, ніж доля рідного краю. Я незламно вірю в те, що правда наша переважить, бо справа наша чиста, як кришталь. “Все минеться тільки правда останеться” - каже народний розум. А ми ж маємо за собою правду. Я ніколи не забуваю, що “на могилах у тих, що в борні полягли, собі щастя здобудуть онуки”. Цей лист Марії Грінченко з 1 лютого 1917 був останнім, присланим К. Малицькій у Сибіру. К. Малицька мала їхати до Києва, куди її кликали на якусь посаду, але доїхати не довелося, і вона ще майже чотири роки залишалась на Сибірі, опинившись на Єнісею. Міжусобиці білих і червоних відтягли засланців зовсім від Европи і від ближчих зв’язків з Україною. Лише з чужих газет дізнавалися вони, що відбувається на рідній землі. Літом 1921 року повернулася К. Малицька до Львова і одразу повідомила про це Марію. “І вона, мов з того світу, - згадувала К. Малицька, - повітала мене з поворотом до краю. Вважала мене вже давно за небіжку, бо чула, що десь в дорозі на Таврію стрінула мене смерть. В листах своїх з того часу згадує головно про матеріяльний бік життя культурних робітників у Києві, бо цей бік грав тоді велику ролю - нашим людям приходилося трохи не голодувати”. З 1919 p. М. Грінченко працювала в Академії Наук в Комісії Словника української живої мови. Робота була дуже копітка і виснажлива, тому змусила залишити Марію деяку іншу роботу, особливо ж улюблене її діло - переклади книжок для дітей. “Перекладів, - писала М. Грінченко, - уже чимало маю, але видавати сама не можу, бо видавців не маю, бо я ж тепер “старомодна”, а знайомостей нема в мене. От і лежать мої переклади. Тут книжок чимало виходить, а переважно все новітня література. А я її не вподобала. Взагалі старій людині важко призвичаюватися до чогось нового, до нових форм, коли навіть воно й гарне”. На питання К. Малицької про українізацію шкільництва на Україні М. Грінченко признавала, що народні українські школи є, а хоч поки що небагато, то “прийде час, коли буде багато, бо в Україні хочуть своєї школи та матимуть її раніше чи пізніше. Думаю, що це вже нам забезпечено”. Під ту пору Львівська школа ім. Грінченка знову згадала про Марію Грінченко, посилаючи їй листа з привітом. Вельми зраділа вона й у відповідь переслала школі фото графію могили Бориса Грінченка і хреста на ній. А історія того хреста вельми цікава. Ось що
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
