Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
тавщину, то везе із собою вісім скринь свого одягу (с. 171). Має вона і постійну служницю Розалію, і чорного слугу, що його називає “Шоколадом”. На лекції до ательє Жуліяна Марія їздить повозкою, а згодом, щоб заощадити час, вона наказує привозити собі туди свій полуденок... Розпещена, розвезена батьками і тіткою, вередлива і самолюбна панська дитина, що вміє маніпулювати дорослими на свою користь, Марія певна своєї вроди і враження, яке вона робить на інших. В неї чимало поклонників, вона любить бавитися. Як кожна молода дівчина, мріє про любов і чекає на вимріяного лицаря. Ось вже на дванадцятому році вона пише у щоденнику, що вона закохана у князя Гамільтона — але це князь, вона його тільки кілька разів бачила з віддалі. Згодом, в Італії, Марія має вже справжню любовну пригоду з молодим італійцем — Пієтром Антонеллі, небожем кардинала. Тут уже були справжні зустрічі в товаристві і навіть, всупереч приписам доброго тону, один поцілунок на самоті, що за нього згодом Марія робить собі докори совісті, бо це, мовляв, могло її скомпромітувати. Антонеллі може й міг був бути справжнім женихом, але, здається, був якийсь спротив, чи не зі сторони кардинала? Адже Башкір- цева — не тільки чужинка, ще й православна, але теж з не зовсім певною позицією в доброму товаристві — бо ж батьки її — сепаровані, тітка Софія є об’єктом довготривалого судового процесу за родинне майно, а дядько Жорж, батько Діни, відомий гульвіса і розпусник, що має часом справу навіть з поліцією... Факт, що Марія їде в Україну, щоб довести до замирення між батьком і матір’ю і що вона все життя згадує Рим та Італію з носталь гією і захопленням, пов’язаний значною мірою із Пієтром Антонеллі. Але чи любила вона його по- справжньому? Сама пізніше в цьому сумнівається. Були й інші поклонники, женихи чи просто зали цяльники: серед них багатий землевласник Гриць Милорадович і кузен Паша Гарпиченко в Україні; флорентійський князь Александер де Лядарель, ніційський аристократ Еміль д’Одіфре, сербські князенки Олекса і Божидар Карагеоргійовичі, молдавський принц Суцо, член французького пар- ляменту журналіст і видавець Поль де Кассаньяк, миигсць-маляр Жіль Бастієн-Лєпаж. Родина дуже бажає видати Марію заміж — по змозі, за багатого чоловіка, що забезпечив би їй вигідне життя і становище у суспільстві. Але такі, як Кассаньяк і Бастієн-Лєпаж, що викликають у Марії подив і захоплення, не збираються з нею женитися, а інших сама вона відкидає. Марія Башкірцева за коротке своє життя не зазнала ні пристрасної любови, ні родинного щастя. До справ подружжя вона ставиться взагалі дуже раціонально, зимно і з вирахуванням: “Я згідна вийти заміж, але тільки за умов, що чоловік буде багатий, на доброму становищі, і пристійний або що це буде якийсь розумний і виз начний чоловік” (с. 341). Згодом, вже у більш зрі лому віці, вона усвідомлює: “Я не можу сподіватися на те, що зустріну ідеального мужа, який шанував би і любив би мене і був би мені доброю парою. Славні жінки відстрашують звичайних людей, а генії є рід кістю” (с. 617). А славною хотіла вона бути в першу чергу! “Я божеволію від думки, що я можу померти невідомою,” — пише у щоденнику (с. 443). Вона все своє життя від раннього дитинства свідомо і з повною посвятою працює для своєї слави. До своєї освіти вона ставиться більш серйозно, ніж її Гувернантки. “Мені тринадцять років, — пише вона у 1873 році, — якщо я гаятиму час тепер, що з мене виросте?” (с. 7). Вона примушує себе студіювати клясику, філософію, історію, читає Плутарха і Геродота, Арістофана і Гомера, вивчає англійську, німецьку, італійську мови. Російською вона володіє з дитинства, а в Гавронцях з селінами вільно поро зумівається на “місцевому діялекті”, тобто укра їнською мовою... Вирішивши стати маляркою, вона дуже серйозно починає ставитись до своїх студій мистецтва і з великою повною посвяти дисципліною працює довгими годинами в майстерні Академії Жуліяна. У грудні 1876 року вона нотує: “Я за нурююсь у серйозне читання і бачу в розпачі, як мало я знаю. Здається мені, що я ніколи не знатиму всього. Я заздрю вченим чоловікам, навіть тим, що є жовті, похудлі і бридкі. Я гарячково хочу вчитися і не маю нікого, хто б мене попровадив”, (с. 246). А два роки пізніше знову пише: “Я хотіла б мати доступ... до світу літератури і науки: дивитись, слухати, вчитися...” (с. 332). Під кінець життя, вона може похвалитися власною бібліотекою, що в ній нагромадила біля семисот томів, (с. 449). Але вона хотіла б бути мужчиною, бо тоді вона могла б стати кимсь важливим: чоловіки мають вибір, тоді коли для жінок єдина кар’єра — подружжя. А Марія про себе думає, що жіночою є тільки її зовнішність, тільки обгортка (с. 335). Її особливо хвилює становище жінки в суспільстві. “Ах, як треба жаліти жінок; чоловіки принаймні вільні. Повна незалежність у щоденному житті, свобода виходити і приходити, обідати в ресторації чи вдома, піти собі до парку Буа чи до кав'ярні; ця свобода — половина боротьби за здобуття таланту і три частини щоденного щастя. Скажете — чому ж ти, що є понадпересічною жінкою, не скористаєшся цією свободою? Це неможливо, бо жінка, що так себе визволить, якщо вона молода і гарна, це майже табу: вона стає чудною, ексцентричною, привертає до себе увагу, її осуджують, і вона у висліді менше свобідна, ніж тоді, коли вона тримається цих абсурдних звичаїв,” — пише Марія в червні 1882 року (с. 536). Її зацікавлює французький рух за права жінок, вона знайомиться з його лідером Юбертін Оклер (Hubertine Auclert) і
Page load link
Go to Top