Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
тавщину, то везе із собою вісім скринь свого одягу (с. 171). Має вона і постійну служницю Розалію, і чорного слугу, що його називає “Шоколадом”. На лекції до ательє Жуліяна Марія їздить повозкою, а згодом, щоб заощадити час, вона наказує привозити собі туди свій полуденок... Розпещена, розвезена батьками і тіткою, вередлива і самолюбна панська дитина, що вміє маніпулювати дорослими на свою користь, Марія певна своєї вроди і враження, яке вона робить на інших. В неї чимало поклонників, вона любить бавитися. Як кожна молода дівчина, мріє про любов і чекає на вимріяного лицаря. Ось вже на дванадцятому році вона пише у щоденнику, що вона закохана у князя Гамільтона — але це князь, вона його тільки кілька разів бачила з віддалі. Згодом, в Італії, Марія має вже справжню любовну пригоду з молодим італійцем — Пієтром Антонеллі, небожем кардинала. Тут уже були справжні зустрічі в товаристві і навіть, всупереч приписам доброго тону, один поцілунок на самоті, що за нього згодом Марія робить собі докори совісті, бо це, мовляв, могло її скомпромітувати. Антонеллі може й міг був бути справжнім женихом, але, здається, був якийсь спротив, чи не зі сторони кардинала? Адже Башкір- цева — не тільки чужинка, ще й православна, але теж з не зовсім певною позицією в доброму товаристві — бо ж батьки її — сепаровані, тітка Софія є об’єктом довготривалого судового процесу за родинне майно, а дядько Жорж, батько Діни, відомий гульвіса і розпусник, що має часом справу навіть з поліцією... Факт, що Марія їде в Україну, щоб довести до замирення між батьком і матір’ю і що вона все життя згадує Рим та Італію з носталь гією і захопленням, пов’язаний значною мірою із Пієтром Антонеллі. Але чи любила вона його по- справжньому? Сама пізніше в цьому сумнівається. Були й інші поклонники, женихи чи просто зали цяльники: серед них багатий землевласник Гриць Милорадович і кузен Паша Гарпиченко в Україні; флорентійський князь Александер де Лядарель, ніційський аристократ Еміль д’Одіфре, сербські князенки Олекса і Божидар Карагеоргійовичі, молдавський принц Суцо, член французького пар- ляменту журналіст і видавець Поль де Кассаньяк, миигсць-маляр Жіль Бастієн-Лєпаж. Родина дуже бажає видати Марію заміж — по змозі, за багатого чоловіка, що забезпечив би їй вигідне життя і становище у суспільстві. Але такі, як Кассаньяк і Бастієн-Лєпаж, що викликають у Марії подив і захоплення, не збираються з нею женитися, а інших сама вона відкидає. Марія Башкірцева за коротке своє життя не зазнала ні пристрасної любови, ні родинного щастя. До справ подружжя вона ставиться взагалі дуже раціонально, зимно і з вирахуванням: “Я згідна вийти заміж, але тільки за умов, що чоловік буде багатий, на доброму становищі, і пристійний або що це буде якийсь розумний і виз начний чоловік” (с. 341). Згодом, вже у більш зрі лому віці, вона усвідомлює: “Я не можу сподіватися на те, що зустріну ідеального мужа, який шанував би і любив би мене і був би мені доброю парою. Славні жінки відстрашують звичайних людей, а генії є рід кістю” (с. 617). А славною хотіла вона бути в першу чергу! “Я божеволію від думки, що я можу померти невідомою,” — пише у щоденнику (с. 443). Вона все своє життя від раннього дитинства свідомо і з повною посвятою працює для своєї слави. До своєї освіти вона ставиться більш серйозно, ніж її Гувернантки. “Мені тринадцять років, — пише вона у 1873 році, — якщо я гаятиму час тепер, що з мене виросте?” (с. 7). Вона примушує себе студіювати клясику, філософію, історію, читає Плутарха і Геродота, Арістофана і Гомера, вивчає англійську, німецьку, італійську мови. Російською вона володіє з дитинства, а в Гавронцях з селінами вільно поро зумівається на “місцевому діялекті”, тобто укра їнською мовою... Вирішивши стати маляркою, вона дуже серйозно починає ставитись до своїх студій мистецтва і з великою повною посвяти дисципліною працює довгими годинами в майстерні Академії Жуліяна. У грудні 1876 року вона нотує: “Я за нурююсь у серйозне читання і бачу в розпачі, як мало я знаю. Здається мені, що я ніколи не знатиму всього. Я заздрю вченим чоловікам, навіть тим, що є жовті, похудлі і бридкі. Я гарячково хочу вчитися і не маю нікого, хто б мене попровадив”, (с. 246). А два роки пізніше знову пише: “Я хотіла б мати доступ... до світу літератури і науки: дивитись, слухати, вчитися...” (с. 332). Під кінець життя, вона може похвалитися власною бібліотекою, що в ній нагромадила біля семисот томів, (с. 449). Але вона хотіла б бути мужчиною, бо тоді вона могла б стати кимсь важливим: чоловіки мають вибір, тоді коли для жінок єдина кар’єра — подружжя. А Марія про себе думає, що жіночою є тільки її зовнішність, тільки обгортка (с. 335). Її особливо хвилює становище жінки в суспільстві. “Ах, як треба жаліти жінок; чоловіки принаймні вільні. Повна незалежність у щоденному житті, свобода виходити і приходити, обідати в ресторації чи вдома, піти собі до парку Буа чи до кав'ярні; ця свобода — половина боротьби за здобуття таланту і три частини щоденного щастя. Скажете — чому ж ти, що є понадпересічною жінкою, не скористаєшся цією свободою? Це неможливо, бо жінка, що так себе визволить, якщо вона молода і гарна, це майже табу: вона стає чудною, ексцентричною, привертає до себе увагу, її осуджують, і вона у висліді менше свобідна, ніж тоді, коли вона тримається цих абсурдних звичаїв,” — пише Марія в червні 1882 року (с. 536). Її зацікавлює французький рух за права жінок, вона знайомиться з його лідером Юбертін Оклер (Hubertine Auclert) і
Page load link
Go to Top