Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Весільна група. Село Гермаківка, Борщівський район, Тернопільська обл., 7 листопада, 1929 р. життя людей у нашому селі. Пам’ятаю веселі речі, пам’ятаю й сумні. Мені прикро і тяжко згадувати, як жили бідні люди. У селі Гермаківка було дуже бага то бідних людей. Були люди, що мали по одному- півтора морґа землі. Це дуже мало. Люди не знали, що на такому полі садити, — чи картоплю, чи куку рудзу. Фабрик у селі не було, люди не мали, де заро бити гроші. Вирощували сади, плекали бджоли, доглядали худобу, але без землі не могли прожити, Земля — як доля: хто її не мав, той усе життя поневі рявся. Я з дитинства пізнав біду, бачив несправедли вість. Сам пережив багато і досі маю гіркі спогади. Скажімо, якщо хлопець був бідний, то хоч би який був роботящий, гарний, а мусів шукати до пари таку дівчину, якій би батьки дали більше поля. А скільки горя зазнавали бідні дівчата! Часто вони не мали ні полотна, ні вишитих сорочок. Мені прик ро згадувати, як бідні дівчата, що не мали вишитої сорочки, не йшли в неділю до церкви, а молилися в лісі, чи сиділи коло хати на призьбі. Групувалися й хлопці — багаті з багатими, бідні з бідними. А ще бу ло так: якщо хлопець з іншого села приставав у зяті, то й його, і дітей називали зайдами. Старші парубки влаштовували в селі забави. У неділю наймали музик, ставили невеликі лавки, щоб на них сідали дівчата. Хлопці платили за музику і запрошували дівчат до танців. Хто не платив, той не міг танцювати. Дівчина не могла відмовити па рубкові, який запросив її до танцю. Якщо вона йшла танцювати з іншим, зачиналася бійка, яка могла три вати аж до понеділка. Часто конфліктували багаті з бідними. Той поділ, особливо серед молоді, мене ду же турбував. На все життя я зненавидів тих, хто кривдив інших людей. Особливо прикро мені згадувати, як прохо дили в селі похорони — погребки померлих. Це для мене пекучий біль. Коли помирав багач, то дзвонили у великий дзвін, а коли бідняк, — у малий. Як дзво нив великий дзвін, то в селі говорили: умер багач, буде калач. Коли ж дзвонив малий дзвін, то говори ли “шанті-дранті”. Як ховали багача, то на катафал ку були і верені, і подушки, під час похорону співали “Вічная пам’ять”, виносили з церкви чотири великі свічки, патерицю, великий хрест і 16 чорних хоругов. До хоругов прив’язували хустини. Ті, що несли хоруг ви, після похорону брали собі ті хустини на пам’ять. Коли везли на цвинтар бідну людину, родина якої не мала грошей, то несли пару хоругов або й жодної. Мені боляче згадувати, як мого діда везли без нічо го. Були випадки, що зовсім бідних людей ховали навіть без священика. Пам’ятаю такий випадок. Один великий ба гач зачинив у коморі свою стареньку маму на 4 мі сяці і не давав їй їсти. А коли мама померла, то він влаштував їй дуже пишний похорон. Життя моєї родини було дуже тяжке, мені довелося багато вистраждати ще з дитячих років і матеріяльно, і морально. Історію своєї родини я записав, бо вона цікава і повчальна. Дехто соромиться розповідати правду про життя односельчан. Люди мали тяжке життя, але своєю працею вони вміли возвеличувати себе і боролися за кращу долю. У них завжди був незбаг ненний потяг до краси, до правди і добра. Люблю своє рідне село і вірю в його кращу долю! Гарасим Маковський (зліва) на відкритті меморіяльної дошки М. Грушевському. Фотографії з архіву УМ в Нью-Йорку.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
