Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
К. Перелісна Г о д и н н и к Галі п’ять років. Вона вже до дитячого садочка ходить і бага то літер знає. А от сказати яку годину показує годинник — того не вміє. Каже їй мама вранці: — Подивися який там час. Мо же пора вже тобі до садочка йти? А Галя погляне на годинник і гукає: — Ні, мамо! Ще не пора — десята година. А на годиннику тільки восьма. Каже тато по обіді: — Яка там година? Мені до міста треба о сьомій. А Галя каже: — Тепер уже восьма. А на годиннику тільки шоста. Тато вже й подарунків обіцяв їй гарних, щоб тільки пильно на годинника дивилась — не пома гало... Та одного разу поїхала Галя з мамою в гості до своєї подруж ки Наталі і за один день навчи лась там правильно години каза ти. А навчив її... маленький Юрась. Юрасикові було тільки три ро ки, ні до школи, ні до дитячого садочка він не ходив, а години знав краще за свою сестричку. Почали Галя з Наталею бавитись у коники. Тільки запрягли його, а він зиркнув на великого годин ника на стіні, скинув геть шлейки і помчав до мами: — Мамо, полуднувати — вже дванадцята година. — О! — сплеснула руками Юрасикова мама, — А я й не помітила! Швиденько все наготувала і покликала дітей. А за чотири го дини те ж саме: зиркнув Юрасик на годинника, покинув гру й по біг у кухню: — Мамо, обідати час! Обидві мами засміялися, а Галя тільки ротика розкрила, дивуєть ся: — Такий малий, а вже вміє на годинника дивитись. Наготувала Юрасикова мама все на стіл, а як діти сіли їсти каже: — Бачу, що Галя дивується, як то Юрась добре години знає. О! Він у нас розумний і без паль чиків уже вміє до 12 рахувати. Хочете, я вам розкажу, як він того навчився? — Хочемо — сказав перший Юрась і заходився їсти свій борщ. — Ну, коли вже й Юрасик хо че про те послухати, то розкажу вам все по порядку. Юрасик ду же любить бавитись іграшками і з кицькою, й просто без нікого і без нічого. А коли він бавиться, то про все забуває. А найчастіше забуває, що треба їсти. Поставиш йому борщик, а він їв — не їв, та й біжить до своїх забавок. А за годину •— дай, мамо, молоч ка! Тільки надіп’є і знов до заба вок. — Я вже весь борщ з’їв, сказав відсапуючись Юрась. — Це добре, сказала йому ма ма, — тепер ти все їси, як навчив ся годинника читати. А раніш їв потроху і аж блідий та кволий став. Я вже не знала, що мені й робити. Аж одного разу думаю: почекай, я тебе навчу, як треба їсти! Покликала його снідати, а він вкусив хлібця, хлиснув молока, кашку одсунув, пошукав цукерки на столі — нема. Та не дуже й жу рився тим — побіг на двір. А за го дину прибігає -— хочу їсти! — Ні, — кажу йому, — їсти мо жна тільки у свої години. Ти по снідав о восьмій, тепер полуденок буде о дванадцятій. — А тепер котра? -— витріщив очі Юрасик. — Тепер — кажу — тільки де в’ята. Підвела його до годинника, по казала де мусить стрілка на два надцятій годині стояти: -— Отут буде твій полуденок. — Так я тепер хочу їсти! — заплакав Юрасик. Жаль мені його було, та я тільки зідхнула: — Нічого не зробиш •—- не мо жна тепер, ще рано. — Ну, то хоч цукерку! — Цукерку матимеш тільки, ко ли все поїси. Поплакав Юрасик, та довелось йому до дванадцятої години чека ти. Ну, думаю, тепер ти вже їсти меш! Аж ні! знайшов він собі но ву розвагу •— літака із стільців будувати і знову ледве лизьнув ї- жу. А за годину -— дай їсти! — Що ж — кажу — не поїв у свій час о дванадцятій годині, тепер чекай до п’ятої, будеш обідати. Ех, як розсердиться мій Юрась, як розплачеться, ногами тупає, лі така свого поламав •— їсти! Бачу, що дуже голодний, та скріпила своє серце, руками розводжу: — Обід буде о п’ятій годині. -— А де ж та п’ята година бу де? •— хлипаючи питає Юрась. Показала я йому на годиннику де буде 5, та й кажу: -— Подивись за тим сам, щоб я не забула. Сів бідний синочок проти годин ника, аж ручкою махає •— стрілку підганяє, а вона капосна так пово леньки повзе! Пару разів і плака ти починав і в кухню заходив по дивитися, чи нема що поїсти. Та вже о п’ятій увесь борщик зїв... — От як тепер -— сказав Юра сик, показуючи порожню тарілку Галі... -— А тут якраз Наталочка додому прийшла, так він скочив, ухопив її за руку: Швидше іди їсти, а то година скінчиться. Ба чиш, уже стрілка із 5 сповзає. А тоді буде довго чекати. От від то го дня Юрасик порозумнішав — знає, скільки часу годинник пока зує, особливо знає ті години, коли треба їсти. І все чисто з’їдає, щоб не довелось знову з голоду пла кати. — Ну, а тепер їжте курочку з картоплею. Та щоб чистенькі та рілки були, бо другої їжі не дам до восьмої години. Не довелось Галі вечеряти з Ю- расиком, бо перед восьмою вони поїхали додому. Та тільки вступи ли в хату, побігла Галя до годин ника, поморочилась трохи, та все ж побачила, що скоро восьма година буде. Побігла в кухню до мами: — Мамо, уже вечеряти час — 8 година. — А й справді, -—• посміхнулась мама. — Швидко час іде. Ти вже слідкуй за годинником сама, щоб я не забула. А Галі так сподобалось порядок за годинником тримати, що вона й не помітила, як навчилась го динника читати. Б ез рідн ої книги, нація невольник інших народів. („Новий Ш лях", ч. 40) 16 НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1970 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
