Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Дарабою по Черемоші В пам’ять Ольги Басараб Тепер, коли кожна людина в Америці подорожує й збирає вра ження з найбільш далеких та 'ек зотичних околиць —- хочеться .ме ні пригадати прогульну неменш багату у враження, з наших таки рідних Карпат. Бо ж плисти дара бою по Черемоші — це таки не- щобудь! І хоч багато людей знає наші рідні гори, але не всім дове лось бачити їх із запінених хвиль тієї бурхливої ріки. У 1922 р. ми з чоловіком за мешкали в Косові. Наслухалась я багато про плавбу дарабою по Черемоші і бажання це почало в мені нуртувати. Вже дійсної фор ми набрало воно в наступному ро ці, коли то до нас приїхала на вакації моя своячка Ольга Баса раб. Вона піддала думку поїхати івище у гори до Ж аб’я, а звідтіля поплисти дарабою по Черемоші. Ми підтримали її іплян й одного дня найняли віз (в той час іне бу ло іншої комунікації між Косо- вом і Жаіб’єм) і поїхали туди. В’їхавши в село, зайшли до зна йомого гуцула, а той відступив нам хату, бо сам пішов у полони ну помагати вівчарам при виробі бриндзі. Хата його стояла на гор бочку і звідтіля був гарний вид іна село і Черемош. Кожного ран ку ми збігали вниз, щоб скупа тись у чистій 'І холодній воді. Оля любила пливати і йти з хвилями на перебій, то ж нераз пливучи, пускалась вниз рікою. Великою приємністю для нас було — по сидіти на березі ріки і пригляда тись, як згори пливли дараби, а на кожній по одному, а то й по два керманичі з кермою в руці. Вони прямували дарабою до Ку тів, там віддавали дерево до тар таків, де його різали іна дошки. Керманичі вертались доміві, хто як міг, одні йшли пішки верхами, другі наймали підводи. І так почались наші заходи. У завідуючого сплавом дерева ми до відались, коли буде знов слідую чий сплав, як рівнож попрохали дозволу поплисти на дарабі. При йшов день відпливу дараб. Р а ненько ще до схід сонця поїхали ми на конях-гуцуликах до того місця, звідкіля ішов сплав. Віздовж берега позбивані плоти — це власне готові дараби, що чекали відпливу. Десь подальше запізне- ний робітник докінчував зв’язува ти останню дарабу. А ось став підноситись рівень води — це від крили гать у Буркуті. Керманичі з а м ету шили с ь. Стали в іідв’язу в а т и дараби, що були прикріплені сильними вужівками до стовпів на березі. Нам показують дарабу, що для нас призначена -— на ній керманич приробив, до ковбка лавіку, щоб нам було вигідніше їхати. 1 навіть накрив її ліжни ком! І ось уже) відштовхнули да рабу від берега, а дальше хвилі ріки пхають її чимскорше вперед. Керманич узяв керму в руки і надає їй напрям, а за нами де сятки таких самих дараб. Пливемо вже добрих кілька кі лометрів. Вже минули й село Жа- б’є, що тягнеться 9 км., коли на раз закрутило дарабою і ми не- счулися, коли нараз накрила нас хвиля і ми, о бризка ні водою, вже на широкому плесі води. Тут оби два Черемоші, Чорний і Білий, зливаються в одне широке русло. Бистрі хвилі ріки навівають пісню „Черемоше, брате мій, прискори бігу...“ і ми починаємо співати. Хоч шум ріки заглушує наш спів, але нам здається, що ми перегу куємось із хвилями, що вже ви лискуються на сонці. Могутня це стихія! Тут старий керманич похитав головою', почувши наш спів. Щ ось воно пригадало йому, бо він нагло почав говорити. ,,Єк я ше був малим хлопчішєм і привучуівавси цеіго ремесла (він показав на кер му), то я почув цесю співанку. Єкос раз мій покойний дєдя взєв мене з собов на дарабу. На дєде- вій дарабі їхало тогди товари ство, шо було на ваканціях у на шого їґом1 ості. А межи ними була тогди молода панунці. Єк ми пу- стилиси на прутку воду, товари ство співало тогди цесу саму спі ванку, шо ви тепер. І ни знаю, ци мій покойний дєдя услухавси так у цесу співанку, ци шос го затуманило, шо невврівси, єк да- рабов ішідвергло, а то вдарив був у цес камінь, шо я го тиіпер ніа закруті обминув. А паїннунці в той чєс сховзласи з дараби і впа ла в ріку. А ріка Черемош прутка і путерна, потєгла іпаннунцію вдолину на дно і вкрила свойов водєнсв филеів, навіки“. Тут кер манич ЗН Я В клеш ню 3 ГО Л О В И 1, П € '- рехресгився та й додав: „Най з Богом спочиває“. Ми всі троє відрухово цопра- Із п,рогульки дарабою по Черемоші: На дарабі стоять окрім авторки спогаду — її чоловік, дочка Таня, сестра Ольги Басараб і двоє гуцулят. A “rid e” on the Cherem ash riv er by a raft was very papular in U kraine. НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1905 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
