Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Д в а ш в і л е ї ну, коли! врешті-решт асиміляція ■неминуча? Я це 'Питання інак ше поставила; б: який сенс купу вати дитині черевики., коли вона з них і так і так з® кілька місяців виросте? Що віластиво хочемо зберегти: український політичний патос, чи українську культурну спадщину? Що це є українська культура? Яка. є роля жінки-мате рі в цьому процесі збереження? Питаїнь, які нав’язують до голов ної теми є стільки', що1 напевно ще на довгі роки стане з них до сить тем ДО’ статтей. Також хотіла б я зробити кіль ка зауваг з більш технічного бо ку. А саме, проблемні статті по винні бути короткі. Це не є нау кові трактати з остаточною роз в’язкою. їх першою ціллю — це вмііти правильно поставити питан ня, збудити в читача думку, у- свідомиїти його що дана: проблема взагалі існує, ;і ясно © нагляд них конкретних висловах її з’ясу вати. Очевидно, не всі можуть чи повинні писати проблемні статті. Навіть коли людина має цікаву думку, чи спостереження, не зав жди вона здібна її ефектовно ви словити. А з другого, боку є лю ди, які хоч самі не зроджують ні яких ідей, вміють спритно схопи ти думку других, засвоїти її собі і вміло передати її паї папір. Це так звані люди з „легким пером", а в журналістиц це суттєве. Підсумовуючи по вище сказане; проблемна стаття повинна бути побудована на реальній базі, під тверджена фактами, узагальнена, об’єктивна1. 'У насвітленні даної проблеми ролю грає знання ав тора і. його уміння висловитися. Статті повинні бути короткі, кон кретні, сконцентровані над одною темою чи одним аспектом пробле ми. Вони не є інформативного ха рактеру, а радше повинні побу- джувати думку і дати напрямні дальшої праці чи дії, без того, щоб бути демагогічними. Вони по винні мати безпосереднє відно шення до життя. З точки підне сення рівня журналу, проблемні статті є необхідними. Думаю, що влаштування кон ференцій пресових референток, є добрим помислом. В українській громаді назагал є дуже мало лю- У 1964/65 pp. припало 7(Ьріччя двох жіночих постатей нашого часу. ХАРИТИНА ПЕКАРЧУК походить із Симферополя. Хоч її сім’я була укра їнська (дівоче прізвищ е Книшенко), проте дід її був польським повстанцем. Мабуть, від нього успадкувала вона своє завзяття. Щ е в гімназії вона при дбала національну свідомість, у чому допомогли їй театральні вистави й у- часть в аматорському гуртку. Револю ція 1917 р. пірвала її своєю стихією. А що в Симферополі стояли три запас ні полки, то вся увага тамошньої укра їнської громади скерувалась на осві- домлення тих частин. Це й пов’язало молоду Харитину з військовим жит тям. У 1918 р. вона мусіла втікати з Симферополя, але в Кременчузі попа ла в руки большевиків, щ о старались вимогти від неї якінебудь відомості. її звільнено завдяки німецькій окупації. Пізніше в Єлисаветі вона приєдналась до новосформованого полку, де їй да ли пост старшини для доручень. На став бурхливий 1919 р. і Штаб Пів денно-Західнь о го Фронту доручив їй зорганізування санітарного поїзду. Ха ритина мала вишкіл медсестри й охоче перейняла цю роботу, хоч в ум овиш х пересувної війни та нестачі ліків і пе рев’язочного матеріялу дуже важко було її сповняти. Аж поки й її не осяг нув тиф, змора того часу. Перебувши його, вона знов дігнала свою частину. З нею уже перебула марш від Збруча аж до Жмеринки зі зброєю в руках. Перед вимаршем у Зимовий Похід пе- дєй з фаховою журналістичною освітою. Ті, що пишуть, роблять це радше з уподобання чи су спільного обов’язку. Отже, ніхто і не думає вимагати фаховю пи саних статтей від пресових рефе ренток Відділів СУА. Проте ми багато міогли б навчитися, скори- стати, поширити свої горизон ти за час своєї каденції пресо вої референтки. А >це можливе лиш через саме такі ■конферен ції, де можна обмінятись думка ми відносно спільної ділянки пра ці, як також і попрацювати в то му напрямку, щоб могти зуміти краще виявити свій журналістич- ний талант. Доповідь, відчитана дня 22. травня 1965 на Конференції Пресових Рефе ренток Округи Шикаго. рейшла у Кінний Мазепинський Полк. На коні перебула весь Зимовий Похід, де в с. Вербка її поранено й контуже но. Цим закінчилась її служба в Дієвій Армії УНР, яку вона повнила як мед сестра із степенем хорунжого. Това риші зброї помістили численні спогади про її витривалість і готовість. „Козак Тіна“, як її популярно кликали, втіша лась повагою всіх. Дальші роки свого життя Харитина Пекарчук провела в Чехословаччині разом із чоловіком, полк. Пекарчуком. Тепер проживає в захисті старих у Дорнштадті. З чисто українського середовища походить друга юівілятка — Євге нія Розгін. Народилась у 1895 р. у священичій родині ТуркалііВ у с. Ве ликі Немиринці на Поділлі. Під час навчання в Кам’янецькій епархіяльній школі виявила хист до малювання і вже в тому часі брала лекції рисунку. Після закінчення цієї школи вона вступила до мистецької школи в Ки єві, яку закінчила напередодні рево люції. Національний підйом 1917 р. пірівав молоду дівчину у свій вир. Це був час походів, мітингів, демонстрацій, у яких уся тодішня молодь брала живу участь. Але йдучи за покликом свого таланту, Євгенія Туркало вступила до ноївозаснованої Української Академії Мистецтв, де її вчителями стали Со фія Налепинська-Бойчук та сам Ми хайло Бойчук. Недовго тривало наві- чання, бо через воєнні дії молода дів чина мусіла виїхати до батьків. Тут одружилась із д-р ом Іваном Розго ном, тепер відомим українським уче ним, тут народився її перший син. Але вже в 1923 р. подружжя повернулось до Києва, де молода жінка розпочала заходи продовжувати мистецьку осві ту. Це врешті вдалось їй і в 1928 р. вона закінчила Художній Інститут, як мистець-поліграф. Свою мистецьку працю розпочала у видавництві „Книгоспілка“ в Хар кові, де працювала над оформленням книжок — виконуючи обгортки, ілю страції, заставки тощо. Та це довго не тривало, бо народження другої ди тини, а головно хвороба очей пере шкодили в тому. Одужавши, Євгенія Розгін стала працювати спільно з дво ма мистцями — Володимиром Фаталь- (Докінчення на ст. 24) 4 НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1965 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
