Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Перш інііж їхати до наших знайомих, ми вирі шили встругнути їм коника. Згідно з їхніми вка зівками, ми сіли в автобус на Порт Оторіті і за пів години блискавично перенеслися до сусіднього штату Ню Джерзі. На зупинці зайшли до каварні й задзвонили до наших друзіів. — Добрий вечіі'р, — привіталась я. — Це ти, Олю? -—- Я, —■ почувся мелодійний голос моєї дав ньої подруги. — Звідки ти? — З Шикаґо . . . — Що? Як?! Ти ж мала сьогодні бути тут! — Не вдалося. Я в листі напишу, чому . . . На жаль, не можемо приїхати. —- Нема нічого неможливого! Слухай, а може ще якось приїдете? Ми так на вас чекали! Я твій улюблений торт сіпекла, знаєш, той, горіховий . . . Анідрія ледве відігнала, щоб половину не з’їв, поки ви приїдете, а тепер виходить, що все йому доста неться . . . Ти знаєш, який він ласун, як дитина . . . Ой, приїдьте таки! — То ви справді дуже хочете, щоб ми при їхали?! —- Дуже-дужо! —- Ну, то запрягайте коні та й виїжджайте по нас. Ми тут, на вашій автобусній зупинці. Через п’ятнадцять хвилин ми вже були „на хуторі“. Наші друзі одні з перших, що в,ирвались із мангеттенського ґетта, а вирватись нема куди йнак- ше, як поза межі метрополії. Вирватись із Ню Йорку —- означає свіже повітря, гарна чиста хата, молодий садочок, труднощі транспортації, помно жені на дорожнечу квитка^, і відрив від української громади. Хутір під Ню Йорком — це благословення і прокляття, і не знати, що сильніше. Але філосо фію лишімо на піїзніше, до цього ми ще вернемось, бо це —- болюча рана, а покищо підемо на оглядини. Будинок, або вірніше хатка Олі й Андрія була проста, дерев’яна, пофарбована на двох відтінків зел ший колір, і кожна хатка в сусідстві виглядала тж само. Якби «є колір, можна було б заблудити. Але не тільки колір розрізняв хати: кожний госпо дар на свій смак розіплянував квітник і садочок, деревця посадив . . . тільки ті дерева тепер на ку щики виглядають, а колись із них виростуть роз логі дуби, ясені, калини. . . „Командує" усім цим господарством мама Олі. Нам було любо знов її зустріти, і ми обидвоє переглянулись, читаючи 3. ХУТОРЯНИ в очах ту саму думку: „так ніби моя мама". . . Така, ніби тільки що з України: в сірій кохтинці, в довгій рясній спідниці з біїлим фартушком., голова чепурно обв’язана літньою хустиною в блакитні крапочки . . . —• А, ви на мою бросквиню дивитеся, -— за уважила старенька. — Дивіться, дивіться . . . що й казати, красна . . . А я ж її так шаную, так ша ную, та все підливаю та підгодовую . . . Але за ходьте ж до хати . . . Ви ж із дороги, проголода лися, я все тепле в духовці тримаю. . . В хаті теж дерева. Величезні фікуси ростуть піід саму стелю, хоч хаті верх здіймай. -—- Сусіди просять паростківі, я даю, — каже Оля, — а воно в них і коріння не пускає, а як у кого й прокорениться, то потім засохне . . . „Що ти їм робиш?“ ■—- питають. А я ж нічого не роблю, тільки поливаю та часом порошком підгодовую, що й вони в кожній крамниці купити можуть. Так ми собі сиділи під тихими фікусами, зга дували дитячі й юнацькі роки, реготалися з різник пригод, що стороннім людям, мабуть, і не здавали ся б смішними, і розглядалися, як хто постарів. Назагал, виходило, що іпостарілися ми мало. Може це від американських харчів, а може •—- від почуття приязні й радости від нашої зустрічі. Андрій мріяв про те, що колись у садку буде повно вишень, груш, яблунь, а мама в думках наварювала різні гатунки варення . . . Мама, до речі, зовсім не хотіла американізуватись: поки жили в Ню Йорку, то хоч кілька англійських слів вивчила, щоб до крамниці піти, а тут і те забула. По харчі діти автом їздядь, крамниці поблизу й нема. Проте, мама черев знайо мих умудрилась дістати „українських" харчів,: маку, пшона, гречки, гречаної муки, білих сушених гри бів . . . Варить такі обіди1, як колись тільки на свято бувало. От тільки говорити нема з ким: вдень діти на роботі, а ввечорі більше музики слухають . . . Тоді стара виходить на двір, під свого улюблену бросквиню, і плаче. 4. ГЕТТО Андрій вранці пішов на роботу, пообіцявши нам узавтра на два дні „захворіти". —- Воно можна було б і сьогодні, але в суботу кілька замовлень надійшло, треба буде їх полаго дити, а крім того, сьогодні ви трохи втомлені, від починьте, а взавтра всі разом зробимо рейд на Ню Йорк. Проте, Оля згодилась провести нас до знай о- НАШЕ ЖИТТЯ — 'ВЕРЕСЕНЬ, 1965 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
