Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
10 “НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 2010 Марта Тарнавська ДІТИ Уривки із щоденника (Продовження) 23 листопада 1993. Торонто. Все під контролем і гаразд: даємо собі добре раду. Я концентрую свою увагу на дітях і на варенні, баба Маруся спряче хату, миє посуд і водить Стефанка три рази в тижні до світлички. Питається мене Іванко по дорозі зі школи: “хто буде довше, баба Маруся чи ти?” “А ти хотів би, щоб котра баба була довше?” – питаюся. “Ти “ – каже Іванко. “Чому?” “Бо як я питаюся бабу Марусю, чи можна дивитися на телевізію, або з'їсти шоко - ладку, то вона каже: запитайся баби Марти! Це так само, як питатися тата, він завжди каже: запитай маму.” Відповідь цікава і досить неспо - ді вана. Діти помітно чемніші, навіть веселіші. Сварки бувають рідко. Про телевізію в будні дні навіть не згадують. Справді, єдиний раз, коли трохи довше дивилися на телевізію, було в неділю – ішла в Торонто свят - миколаївська парада і був репортаж на телебаче нні. Після двох годин пасивного споглядання ТБ, діти бу л и розстроєні, вимагали ще інших програм, почали між собою битися. Виключили телевізор – і за годину все увійшло в свої рамки. Почали бавитися різними словними грами (очевидно, з активною моєю участю), розважали нас "кон - цертом", писали навіть з неабиякою охотою шкільне завдання. ...В понеділок була прекрасна сонячна і відносно тепла погода. Стефанко до світлички того дня не йшов, отже , я взяла його на короткий прохід вранці, а після того, як повернувся зі школи Іванко, я взяла обох з м'ячем до парку, де вони знову пару годин побігали. Смішний інцидент: в парку зустрівся нам ще якийсь хлопець, а побачивши, як зна - менито бавляться Іванко і з Стефанком, прилу - чився до копунів. Стеф став тепер дуже бала - куч ий і любить виголошувати цілі промови. І от він збирається копнути м'яч, але при тому обов'язково хоче виголосити якесь поучення. Хитаючись задов олено, як до танцю, починає (по - українському, очевидно) свою довгу тираду. Чужий хлопчисько втратив терпець, мо ви Стеф - ка не розуміє, і врешті крикнув: “Shut up and kick the ball!” Між іншим, обидва, Іванко й Стефко вже можуть по - англійському порозумітися, а часто можна почути, що Стеф, який в усьому наслідує Іванка, повтор ю є якісь звуки французь - ких пісеньок або п оодиноких фраз. Іванко навіть мене вже дечого по - французькому навчив: grenouille (жаба) і souris (миша) – досі були мені невідомі.... Роблю з Іванком також його фран - цузь кі завдання – читаємо і пишемо: le chat dort, le chat mange, etc., а Іванко пробує ме не вчити якусь нову пісеньку про святого Миколая. Це йде трудніше, бо Іванко тільки приблизно знає звучання тексту, а баба – не бачивши написаних слів – з трудом здогадується про зміст пісеньки. Проблеми виринають з харчем – Іванко досить вередливий і його тяжко намовити з'їсти що - небудь, якщо він не хоче. (Стефко їсть значно краще і багато). 26 січня 1994. Філядельфія. Неділю провела я з Ніною... Ми з Ніною весь день бавилися: буду - вали з крісел поїзд, продавали квитки, рахуючи ґудзики - гроші (при чому вияв илося, що Ніна ще не надто певна в рахунках понад 5), розповідали казки, зокрема подобалися їй мої імпровізації з “Лиса Микити”. Вдруге Ніна була зі мною вчора – видно було, що дитина знайшла добрий зі мною контакт і виявляла багато спонтанних виявів задов олення, навіть ентузіязму. Вчора ми бавилися автом - грузовиком, що на ньому возили горіхи (Рахунки після попередніх вправ вияви - лися певніші... Симпатичне дівчатко, з товстень - кою і досить довгою косичкою. "Ми є далеко і себе не бачимо, але ми про себе не з абуваємо", сказала спонтанно, коли мова була про те, що вона, мовляв, живе в Лос Анджелесі, а я живу в Філядельфії. 15 березня 1994. Філядельфія. Приїхали мої дітиська ще перед 7 - ою... Хлопці помітно під - росли. В моїй робочій кімнаті є на стіні позна - чені міри їхнього росту. Від вересня 92 (тобто від Остапової смерти!) і один і другий підросли точно на 10 сантиметрів. Веселі хлоп'ята вже встигли набігатись по хаті і тепер сплять після купелі, кожен в окремій спальні... 21 березня 1994. Філядельфія. Саме зак інчи - лася неділя – всі уже сплять у своїх кімнатах. Завтра вже їдуть назад до Торонто ... Я дуже - дуже рада, що вони могли приїхати. Хлопчиська Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top