Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
журналів. На цю тему написано низку моно графій в Україні й поза її межами (Белебеха Іван. Українська еліта. - Харків, 1999 - 343с.; Кузич-Березовський Іван. Жінка і держава. - Львів, 1994 - 284с. та ін.). Без сумніву, причини бездержавности, колоніяльної залежносте треба досліджувати, виясняти, шукати рецепти подолання її наслід ків. Не потрібно приховувати чи замовчувати те, що заваджає Україні розвиватися, бо поза страуса - ховати голову в пісок - надто не безпечна для життя. Одначе при цьому ніколи і ні за яких обставин не можна забувати, що взаємні незадоволення й звинувачення не ведуть до розв’язання проблеми. Пригадую, з яким обуренням розповідала пані, яка виїхала з України на Захід після Другої світової війни, про своє враження від українців. Вона любить Україну, але їй не подобаються українці, бо вони "не хочуть працювати; жебраки, які тільки думають про те, як виманити у когось копійку". Прикро було слухати, хоч певною мірою вона також говорила правду. Але не всю! Алогічним видається: людина з вищою освітою (здобула ж її!) чомусь не хоче працювати в Україні, а їде за кордон. Там вона працює, звісно, не за фахом, а виконує переважно найчорнішу ро боту, гаруючи з ранку до вечора за низьку платню (порівнюючи з місцевим населенням). Виявляється, що робить вона це задля сім‘ї, задля дітей, яких хоче не тільки нагодувати й одягти, але й дати їм освіту. Жінка з вищою чи середньою спеціяльною освітою залишає на старших батьків дітей і виїжджає до Італії, Іспанії, Греції ... доглядати хворих літніх людей, чужих дітей, прятати чужі мешкання... Причина такого стану речей, очевидно, не у лінощах, а в іншому: інженер, учитель, ро бітник, вчений, викладач неспроможні в Україні чесною найсамовідданішою і найвис- нажливішою працею заробити на нормальне життя родини. Це факт. Мало того: факт національної трагедії геноциду народу. Змен шення населення більше як на 2 млн. у мирний час лиш констатується, але не ставиться в державі як одне з найголовніших, питань - адже йдеться про фізичне існування нації. Наші вродливі, розумні, роботящі жінки виїж джають з України, виходять заміж за іно земців. Народжуючи дітей, вони збагачують генофонд інших народів, збіднюючи україн ський. Жінки, їдучи на заробітки, залишають без материнської опіки, ласки власних дітей, аби заробити гіркий гріш для оплати житла старим батькам і дітям, для навчання синів і доньок. Причому не бачать перспективи, де їх діти після закінчення студій влаштуються на роботу. Дітей, які виростають без матерів, окрадено, позбавлено однієї з найголовніших засад виховання - любові. Під живий організм народу закладено потужну бомбу уповільненої дії - деградація і затухання. Це одна із небез печних сучасних форм прихованого геноциду. Тому перше, ніж ганити одне одного, не слід ні на секунду забувати про те, що наше суспільство - пострадянське. Тобто скалічене, хворе. Начебто всі це розуміємо. Водночас не шкодуємо слів ганьби (подібно до того, коли б неповносправну людину на милицях приму шували брати участь у марафонських пере гонах разом із здоровими спортовцями). Некоректним і неправильним є проти ставлення "провідники - народ", оскільки про відники - той же народ. І знову ж таки виникає ще одна проблема. Українських патріотів, свідому і здібну частину українського люду, протягом століть колоніяльної підпорядкова носте цькували, оббріхували, звільняли з по сад, зрештою, фізично винищували. На україн ську еліту полювали, як на дикого звіра. Отже сьогодні ми не маємо і не можемо мати кількісно достатньої елітарної частини суспільства, котра спроможна була б стати провідниками народу. Закономірно, що влада в Україні - не українська. Відтак зрозуміло: вона не провадить і не зацікавлена провадити політику вигідну для держави, для корінного народу, його культури (чого варта була ново річна телепрограма 2003 p., котра переверши ла цинізмом навіть радянські часи - жодного українського слова! А святкування урядових нагороджень у січні 2003 p.: нагороджених за заслуги перед Україною вітає одіозний росій ський співак Кобзон і т.д.) Загальновідомо, що в будь-якому сус пільстві повинно бути не менше 4% еліти - людей, які жертовно працюють на реалізацію 2 “НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2003 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
