Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“розстріляного відродження”. “Наче пелена з очей спала”, - згадує Ніла. І це слово правди з того часу стало її найміцнішою зброєю в бо ротьбі проти брехні і лицемірства, залякування і приниження людської натури. Пізніше, коли 1987 р. вперше потрапить до Канади, вона відкриє для себе і Гру- шевського, і Винниченка, і багатьох інших “заборонених”. А коли через рік їй знову випаде побувати за океаном, вона привезе ці книги в Україну, привезе сміливо і відчай душно, як це могла зробити тільки вона. На радянській митниці усіх артистів обов’язково перевіряли на наявність “антирадянщини”. Коли черга дійшла до Ніли і митник став ритися в її речах, відкладаючи вбік “забо ронені” книжки, вона на очах у колеги Галини Менкуш відбирала непомітно з тієї купки томики Стуса, поетів “розстріляного відро дження”, «Історії України-Руси» Грушевсько- го і ховала під своє широке пальто. Ці видання і досі зберігаються у неї на книжкових поли цях, як дорогий серцю спомин. Вона свідомо йшла в бій за правду, не зважаючи ні на які заборони і перестороги. Така вже її натура - сильна, чесна, безком промісна. Вона знала, на що йшла, коли 1981 р. разом із Галиною Менкуш підготувала моновиставу за поемою Ліни Костенко “Маруся Чурай”. За тиждень до прем’єри її почали тягати по різних, схожих більше на судилища за наперед відомим сценарієм, “художніх” та “літературних” радах, намага ючись вияснити, “хто її напоумив читати цей твір, хто навчив так розставляти акценти”? Прем’єру спробували заборонити, тоді пе ренесли виступ із філармонії до будинку культури заводу “Арсенал” (мовляв, прийдуть двоє-троє глядачів, бо хто ж з робітників цікавиться поезією, але ніхто за кордоном не зможе звинуватити керівництво у тому, що забороняють Ліну Костенко). У день прем’єри з «верхів» надійшов наказ: не допустити зриву. І Ніла Крюкова читала “Марусю” в залі “Арсеналу”. Але, попри побоювання, зал ви явився заповненим вщерть: прийшли усі, хто мав квитки у філармонію, прийшли студенти, робітники, і - через одного - в залі виднілися непорушні широкі спини працівників КДБ. А після вистави публіка влаштувала своєрідну акцію протесту, єдино можливу в тих умовах: протягом півгодини люди стояли і мовчки аплодували. І ці плескання в долоні лунали, як постріли, як ляпаси в обличчя системі. Були в цій історії і справжні ляпаси. У той момент, коли в “Арсеналі” йшла вистава, Ліна Костенко приїхала до філармонії, викли кала директора і сказала йому: “Вийдіть на світло, я хочу подивитися, ви людина чи про вокатор”, - а тоді навідліг ударила його по обличчю. Це було небаченою сміливістю! Зчинився скандал, Ліну Костенко притягли до суду. У пресі з’явилися повідомлення, що “две украинские буржуазньїе националистки Лина Костенко и Нила Крюкова подготовили в Киеве 29 января националистическое восстан- ние и приехали главари со Львова” (“дві українські буржуазні націоналістки Ліна Кос тенко і Ніла Крюкова підготували у Києві 29 січня націоналістичне повстання і приїхали верховоди зі Львова”). На суді Ліну Костенко запитали, за що вона “дала пощечину долж- ностному лицу” (...“дала поличника відпові дальній особі”). Вона з гідністю відповіла: “це не повна правда, я дала не одного ляпаса, а три: за Марусю Чурай, за Нілу Крюкову і за себе”. Слідство тривало три місяці, а тоді все з невідомих причин затихло. “Можливо, впли нула трагедія, що сталася з режисером вистави Прокопом Пасєкою, - пригадує Ніла. - Його так затягали по всіх «товариських» судах і судилищах, що за три місяці він просто згас і помер. Закінчилося все тим, що мене викли кали у філармонію і ні з того ні з сього вру чили медаль “За трудовую доблесть», але «Ма русю» читати заборонили». І все ж вона прочитає “Марусю Чурай”, по-справжньому, у Колонному залі філармонії. Але станеться це лише 1987 p., коли Ліну Кос тенко висунуть на здобуття державної премії імені Шевченка. Ніла Крюкова вперше винесла на велику сцену і Шевченкове “І мертвим, і живим”. Незважаючи на те, що твір був у кожному “Кобзарі”, у шкільній програмі, читати зі сцени його забороняли - щоб знову, не дай Боже, не «порозставляти правильні акценти». 8 “НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2003 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top