Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
лист ДО РЕДА К Ц ІЇ Високоповажана Пані редактор! Посилаю Вам спогад з моїх дитячих літ. Теперішня доля наших самітніх літніх людей в Україні болючо невідрадна. Тим-то, думаю, цей спогад тепер на часі... Прошу помістити його у нашому журналі, який завжди стоїть в обороні покривджених і нещасних. Любомира Гайовська-Бойко БАБКА ПУШ КАРКА Часто згадуються мені у снах чи думках місця, де я виростала. Найчастіше - мальовниче, з чудовими долинами та пагор бами, село Сапогів (південна частина Борщів- щини), де мої батьки вчителювали. Сни та спогади снуються, як через прозоро шовковий туман, та час до часу живі та виразні неначе сьогоднішні. Здається, що докладно бачу кожну хатину, дорогу, поля чи навіть пахучий кущ черемхи, що ріс за хатою- школою, де часто під ним я бавилася з ровесницями. Проте один образ досить глибоко закарбувався в моїй пам’яті, може тому, що це діялося досить часто та кожний раз залишало у серці зворушливе почуття, хоч тоді була я ще досить малою. Ще перед школою, ранками після сні данку, осінню чи зимою часто я бавилася чи малювала за кухонним столом, а тато з мамою збиралися до школи. І завжди раз у тиждень попри вікна поволеньки просувалась, спираю чись на палицю, постать старенької бабуні, котру в селі звали бабкою Пушкаркою. За пару хвилин, застукавши легенько у двері, поволі з лагідною посмішкою, входила бабка Пуш- карка. Помінявшись привітами:”Слава Ісусу Христу” - Слава навіки”, мама просила ста реньку до столу. Вона дякувала і сідала на крайчику стільця, ніжно гладила мою голову та тихенько щиро молилася за здоров’я “панунці, пана та їхньої дитини” (так звали у селі учителів). Біля себе на другий стілець клала клу нок, зав’язаний у прегарну квітчасту хустину - ту чорну, борщівську, з довгими “френдз- лями”. Мама подавала старенькій пахучу каву та великий шматок хліба, грубо насмарований маслом. Бабуня, закриваючи уста долонею, бо не мала зовсім зубів і встидалася, поволеньки яснами кусала свіжий хліб та запивала кавою, а мама слідкувала, чи не треба чого додати. Непомітно у той час вкладала у її клунок всього, що тільки старенька могла піднести, а вона, виходячи з хати, кожного разу казала, що, мабуть, слабне на силах або мама забагато обдаровує її. Так проходили осінь і зима, весною ж і літом не так часто ми бачили бабку Пушкарку, “НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2002 9 “Українське народне мистецтво”. Київ 1961 р.
Page load link
Go to Top