Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
закінчувався чотирма знаками оклику і довго був причиною гарячих дискусій новоталалаїчан. Всіх заінтриґував четвертий знак оклику. — О, про це було багато понаписувано по газетах. Передавали й по радіо. Несподіванка, правда, вдалася. Всі були задоволені... їжа була добра і випивки не бракувало... Зібрали непогану суму й на пресу... Я не міг зрозуміти, яке відношення має розповідь Дримби до хвороби дружини. Капшук помітно хвилювався. — Ще на несподіванці, — він далі Дримба, — я помітив таємниче шепотіння, в яке чомусь не посвячувалося моєї Піди. Вона навіть була образи лась. Та рівно за місяць причина таємничого шепотіння виявилася — нею були ми з Лідою. Одного вечора Гуслянські запросили нас проїхатись по місті їхнім новим автом. Підвезли вони нас під готель ’’Королі” і запросили випити з ними каву. Заходимо. І уявіть собі, там, у найкращій бенкетовій залі нас чекало чотириста вісімдесят шість людей. Були наші добрі знайомі, і менше, і зовсім незнайомі, які, як виявилося пізніше, були знайомими наших чи їхніх знайомих. Коли ми увійшли, вони крикнули ’’Сурпрайз”, а потім ще й заспівали ’’Многая Літа” ! Хтось довідався, що цього року здійсню ється срібний ювілей нашого одруження. — Ви маєте чудових друзів! — захоплено сказав я. — Це можливе тільки у Новій Талалаївці, запевняю Вас. — Гм... Воно то так — протяг Дримба. — Але звідсито всі клопоти й почалися. Після нашої неспо діванки почалися несподіванки для всіх, що були на нашій несподіванці та їхніх рідних і знайомих. На них ми знайомилися з незнайомими гістьми і за короткий час наше життя перетворилося, можна сказати, на суцільну несподіванку. У хаті тільки й стало чути: ’’Несподіванка з приводу подружнього ювілею панства Чхунів!”, "Несподіванка з нагоди річниці подружжя панства Пудельських!”, "Несподіванка з нагоди входин до нової хати панства Бараболяни- ків!”, "Несподіванка з нагоди іменин пані Кавун!”... Останні два місяці припадало на дві-три несподі ванки на тиждень. Дружина пішла до праці, бо я сам уже не міг дати ради. А до того ж іще й та інфляція... Тиждень тому, в суботу, ми відбули іменини куми вдень, а увечорі добре, ніде правди діти, погуляли на несподіванці з нагоди срібного ювілею под ружнього життя панства Кукурудз. Все йшло, здава лося, добре. Та в неділю, як уже святкували ювілейні поправини, моя Ліда зомліла. Авто швидкої допомоги відвезло її до шпиталю. Думали — серце. Та лікарі, дякувати Богу, ствердили тільки фізичне й нервове вичерпання. Почала вже нібито приходити до здоров’я. Та коли я їй сказав, що телефонувала пані Пончик і цікавилася, коли заберу її зі шпиталю, у неї знову піднявся тиск крови і наступило повне ослаблення. Вона відчуває, що пані Пончик готує несподіванку з нагоди її повернення зі шпиталю. — Розумію твою проблему, Пилипе. Треба подумати, як її розв’язати. Сказав Капшук. — Я по говорю з пані Пончик. Дримба недовірливо похитав головою. — Не думаю, що тепер уже буде можливо щось зробити. Задалеко вже це все зайшло. — Не вішай носа. Так проблем не вирішують, — сказав Капшук. — Я таки поговорю з пані Пончик! Знаєш що? — Я їй поясню, що тепер лю ди мають у житті так багато несподіванок, а натомість так рідко у них здійсню ється сподіване, що буде більша радість для кожного, коли їм додати трохи споді ванок. Звичайно, я маю на увазі, приємних. Отже можеш сміло сказати своїй Ліді, що більше несподі ванок не буде. Ось я навіть зараз і зателефоную до пані Пончик. Дай мені число її телефону. Та пані Пончик вдома не було. Вона з друж иною пішла на річний бенкет товариства "Новотала- паївські Політичні Емігранти” , на якому члени товариства мали ділитися між собою враженнями з їх останьої туристичної поїздки додому. — Зателефоную до неї завтра, — сказав Капшук. — Не журись. Я твою справу полагоджу. — Трохиме, — врадувано промовив Дримба, — Я бачу, що у тебе таки добра голова. — А тепер збирайся, — сказав, підводячись, Капшук. — Я чув, що Безгрішний дістав нові зразки мідних та бронзових листів. — А може... — нерішуче почав Дримба. — Збирайся, збирайся... — перебив його Капшук. Порадуєш жінку. Це їй піде на добре. За півгодини ми були в робітні Безгрішного й оглядали його праці. На стінах у обрамуванні і без висіли виконані на полотні, картоні та папері різних форм і розмірів герби. Попід стінами стояли мідні та бронзові листи з подібними зображеннями. Безгрішний пояснив, що члени недавно заснованого товариства "Ш укачі Скарбів М инулого” тепер готуються до своєї осінньої виставки. У приятелів розбігалися очі. — А ми до Вас, пане маестро, якраз у цій справі. — сказав Капшук. — Хочемо, щоб Ви допомогли нам знайти зв’язок з нашими предками. — На міді, бронзі, полотні, картоні чи папері? — по-діловому спитав мистець. — Я б хотів на міді... нерішуче почав Капшук. — До меблів... ф ранцузько-провінційних... — З Бартош-Папроцького чи Бантиш-Камен- ського — питав далі Безгрішний. Він узяв з полиці дві грубі книги і поклав на стіл. Приятелі подивилися один на одного й нічого не відповіли. Тоді Без грішний дав по книжці кожному і сказав: "Вибирайте!” Приятелі вибрали собі по зразку й домовилися з мистцем щодо розміру й матеріялу. Було вирішено, що обидва герби на мідних листах розміру в квадратовий ярд. (Д окінчення на с т . 18) НАШЕ ЖИТТЯ, ЖОВТЕНЬ 1975 13
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
