Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Уздовж дороги, що з неї вата ги шоколядових дітей піднімали хвилі куряви, стояли хижі з д е рева й трави, з чорним отвором замість дверей. Подекуди сіріли трикутні шатра. На подвір’ях си діли бородаті чоловіки й займали ся господарськими справами. На кладали на списи гострі скляні шпички, точили крем’яні ножі, або вертіли кам’яні сокири, так як робили їхні предки за Кавка зом кілька тисячів років тому. Жінки були стрункі, особливо мо лоді, мали пообрізуване волосся і нашийники з мушель, або зубів звірів. Деякі, з дітьми на руках, бігли до дороги, щоб подивитися на нас. Джін завернув на одне подвір’я, де жінка терла два куски дерева, щоб запалити вогонь, а в хаті низький, дуже гарний дівочий го лос співав пісню: ,,0 , дівча, прийди до мене. Я збудував для тебе хату з костей ем’ю і кенгуру, покриту шкірами. Такої гарної хати немає другої в цілому світі. О, дівча, прийди до мене. Так переказав мені ці слова Джін. І ще казав, що це є найкра ща любовна пісня його племени. І я бачив, що він був гордий з того. — А там — він показав рукою вправо, де стояли два сіро-зелені шатра, величини домів — живе Намаджіру. Моє серце вдарило сильніше. — Ходім! — сказав я. Бо мій подив для Намаджіру ще збільшився. Коли я побачив величезну віддаль тієї людини від своєї спільноти і від тієї дру гої, що не сприймала його, коли я розумів його трагічну самот ність на межі культури і духових контрастів, тоді тайна його твор чости розкривалася переді мною, як бездонна, непроглядна глибінь. — Ходім! — сказав я нетерпля че до Джіна, що розмовляв з гру пою аборидженів, але він зупинив мене рухом руки. На його облич чі малювався переляк. Про що йде? Чи Намаджіру не хоче мене бачити? — Намаджіру не може нікого бачити. Його немає в селищі Кен гуру. Сьогодні ніччю забрала йо го біла поліція. II. —- Біла поліція?! Чи він зробив якийсь злочин? — Так, у нього знайшли дві пляшки вина. — Дві пляшки вина?! — я ма- лощо не засміявся, і водночас на гадав, що аборидженам не вільно було продавати алькоголю. Він, мовляв, шкодить їхньому здо ров’ю. — Так, — сказав Джін — у поїзді. Йому вложив хтось у Сід неї, щоб він привіз для брата сво го брата. На летовище ми повернулися ввечорі, а вранці я був у Сіднеї. Наголовки газет повідомляли про арешт Альберта Намаджіру. Світ лини показували велику постать темношкірої людини в широкому капелюсі, з розвіяними полами плаща, яка в ході спиралася на палицю й ішла до суду, на пере- слухання. Кілька тижнів суспільство Ав стралії чекало в напрузі на кінець процесу Намаджіру. І одного дня прийшла вістка: Намаджіру засу дили. На пів року тюрми, без за міни на грошову кару. Бо грошей у нього було доволі. Йому плати ли багато за його образи. Мої справи повели мене на ці лий рік до Европи, а потім до А- мерики. До Сіднею я повернувся щойно за півтора року. Саме в день смерти великого Намаджіру. Йому було 54 роки і він забрав тайну своєї творчости в могилу. НОВІ книж ки Наталія Полонська-Василенко: Видатні жінки України. Вінніпег, 1969, Мюнхен. Накладом Союзу Українок Канади. Обкладинка М. Левицького. Супровідне слово Н. Левенець-Когуської. Ст. 160. Давно відчувалась потреба тво ру, що дав би огляд і характери стику жіночих постатей україн ської історії. Тому треба привіта ти факт, що за це завдання взяла ся сенйорка наших істориків проф. д-р Н. Полонська-Василенко. І справді, огляд жінок із різних від тинків нашої історії — зв’язкий і переглядний. Цінне також те, що в кожному подане пояснення прав- ного становища жінки. Шкода, що розділ „Українські жінки XIX—• XX ст.“ не такий обширний і до кладний, як попередні JI. Б. Ірена Книш: На передодні 500- річчя кривавого народовбивства. Накладом авторки, Вінніпег, 1969 16 ст. Трагедія Новгорода Великого і його героїні Марти Борецької сьогодні призабута. Ірена Книш ставить ї ї перед очі „коли не всьо го українського жіноцтва, то хоч зорганізованої його частини" в переконанні, що ї ї життя і вчин ки гідні пошани та наслідування. Ця коротенька книжечка зарисо вує лише в найскупіших лініях і- сторію Новгороду Великого в XV ст., його взаємини з Києвом, Польщею та Литвою, зазіхання Москви на цю самостійну державу — і на тлі тих ліній кидає постать посадниці Марти. Точніше опра цювання цієї теми ще чекає своєї авторки, але навіть і ця (за корот ка) книжечка повинна найти шлях головно до молодого читача. Євген Онацький: По похилій площі, записки журналіста і дип ломата. У двох частинах. Мюнхен, В-во Дніпрова Хвиля, 1964 р. Ча стина 1: 152 ст. частина 2: 262 ст. Записки подані у формі що денника та обнімають час від жовтня 1919 р. по його кінець у першій частині та 1920 р. по чер вень у другій. Цей час автор пе ребув в Римі як член місії Україн ського Уряду, та член пресового Бюра при цій місії. Записки писані під враженням моменту, повні дрі бних деталів, які безсумніву бу ли важними в даний момент, та й залишаються цікавими для мему аристів. Для пересічного читача вони утруднюють читання цих живих і в загальному цікавих за писок. Непевна ситуація в Укра їні в тому часі відбивалася у пра ні Місії, яка ще більше утрудню валася, за словами автора, тертям поміж людьми, що мали цю_ пра цю провадити. МЗО Леся Українка: Так, плачмо, браття! мало ще наруги, Бо ще душа терпіти силу має; Хай серце плаче, б’ється, рветься [з туги, Хай не дає спокою, хай палає. (,,С льози-перли“ ) 6 НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1971 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top