Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
з довгим носом і широкими губа ми ще більше нахмарилося. — Ти хочеш сказати, що вона прийшла поклонитися людині, що зустрічається з білими і не має одного пальця на правій руці. Джім потвердив кивком голови. Старший переказав моє бажання своїм людям. Вони чули про На- маджіру. Дехто з них бачив на стіні його шатра квіти й коаля бер*“ на евкаліпті. Коаля вигля дав як живий. Одного дня вони підуть війною на це вороже пле м’я і будуть битися з ним і про- колять ножами стіну з образами Намаджіру. І вони всі сплюнули на знак погорди до Намаджіру. — Ви є найхоробріше плем’я в світі! — кликнув Джін і я поду мав, що він мене зрадить. Зі стра ху перед плем’ям тотему вовка, що вбило його батька. — Ми поб’ємо плем’я тотему кенгуру і вб’ємо Намаджіру, що вдягає вбрання білих псів! — ви крикували вони хвалькувато й смі ялися. Джін сказав до старшого: — Намаджіру має багато зеле них паперів, він може купити па лату білих, але він живе в шатрі, як усі в його оселі. Намаджіру ненавидить білих і його цілий рід також. Старший встав і сказав: — Мої люди не вб’ють білого — і він закурив люльку, що досі лежала на пні. Абориджени говорили щось із собою, а відтак із старшим і після того він запросив Джіна й мене на вечерю, що складалася із си рих гадюк і солодких корінців. Щодо води, то вони були щасливі сьогодні; їм пощастило насправді. Вони відкрили в піску гніздо жаб, що напившись води з мокрого пі ску, зарилися в глибині на час спеки. Це гніздо люди відкрили й випили воду з жаб. — Чи тут ніколи не паде дощ у літі? —- запитав я. — О, так, батько мого батька розказував, що одного літа тут * ) К оаля — австралійський ведм е дик, але лиш із назви, бо належ ить д о родини м арсупіялів, які після н а родж ення ж и вуть у лоні матері, а пізніш е на її плечах. Є це мале, п у х насте й ніж не звірятко, з гарним х у тром. Ж и ве на дереві й їсть листя евкаліпту. падала з неба вода. Але це було давно. — Я привіз із собою воду, — відважився я сказати, — вона є тут у цій пляшці. -—- І я подав їм воду. Вони дивилися з недовір’ям, але коли Джін налив у вершок пляшки води й випив, вони на до звіл старшого, випили воду в од ну мить. Тоді ми поділилися моїм хлібом і м’ясом із консервів. Сирі гадюки вони залишили собі на другий день. По вечері Джін сягнув рукою по інструмент, що лежав збоку. Ми сиділи всі на землі, під трьома миршавими пустинними деревами. Джін, вдаряючи в такт, у бубон, проказав їм легенду про Намаджі ру, що починається словами: „Чи ви чули колинебудь свист бумеранга? Чи ви бачили красу його луку в повітрі?“ І говорив далі про образи На маджіру, що піднімають думку людини до неба, а потім поверта ються, як бумеранг, у людське серце. І що Намаджіру не має ме чів, ні списів, ні стрілів, а білі бо яться його. Бо хто гляне на обра зи Намаджіру, той стає його не вільником. Бо його дух може по рушити піски просторів. Цей дух увійде в племена пустині і всі бру натні стануть його друзями і бу дуть сильні разом і білі будуть дрижати перед ними, перед бру натною силою. Джін скінчив, а вони зірвалися з криком на ноги й почали танцю вати танок перемоги. Але стар ший хитав головою і сказав: — Не бути цьому ніколи. Я промовив до нього, бо він ро зумів трохи англійську мову: —- Чому ненавидите того, що є великий духом, має тайну краси в своїх руках, є вашої крови й краски шкіри? Він відповів: — Із сходом сонця мої люди поведуть тебе до оселі Кенгуру •— і піднісся з колоди, і вони всі з ним і за хвилину зникли з наших очей, немов би були духами. Ми спали з Джіном під трьома деревами на піску. Ніч була пе кельно гаряча, а потім стало не ймовірно холодно. Із сходом сон ця з ’явилися коло нас два струн коногі хлопці і запровадили нас до оселі, де жив великий Нама джіру. НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1971 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
