Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
<7з минулого і пережитого Годували в тюрмі так: ранками окріп, хліба 400 грамів і маленьку мірочку цукру (вважалося, що це 20 гр., але й тут нас обмірювали, не додаючи цієї норми), в обід пісний борщ (зовсім без товщу), ввечорі тільки окріп. На цих хар чах люди не вмирали від голоду, але виснажувались страшенно, ви являючи різні форми авітамінози. Жадних передач із волі -— ні хар чів, ні одягу, ні білизни не дозво лялось. Можна було в’язням у тюрму посилати поштовим пере казом тільки трохи грошей (раз на місяць). Отож це був єдиний спосіб для родини подати звістку з волі, бо хоч грошей в’язням на руки не давали, а тільки в тюрем ній конторі записували на рахунок в’язня, та його про це сповіщали. За ці гроші дозволялося часами купити цибулі чи кілька кусників цукру, або пшеничного хліба чи брусочок мила. В убиральню водили цілу каме ру одразу тільки двічі на добу (ранком і ввечорі) по черзі, часа ми та черга припала в якій 11-ій годині дня і від цього багато хто з в’язнів хворів. На стінах висіли правила внутрішнього розпорядку в тюрмі, за якими нас належалося водити „на прогулку" (у тюрем ний двір щодня на 20 хвилин), та водили далеко не щодня, й ніодно- го разу та ,,прогулка“ не тривала навіть 10 хвилин, а здебільшого 5— 6. Із 1937 р. по всіх тюрмах України вікна позатулювали щи тами („намордниками14 називали їх в’язні). Казали, що це особи стий винахід наркома Єжова. Це такі металеві покришки, з трьох боків загнуті і щільно до вікон зокола прибиті. Тільки один ниж ній край відстає від стіни на яких чверть метра. Отже прямо соняш- нс проміння не попадає до вікна, а тільки знизу увіходить трохи розсіяного світла. Тому в камері завжди напівтемрява. Від довгого перебування в сутінках в’язні ста ють бліді, аж зеленкуваті. Тому, як виведуть нас було в двір, то ми не можемо одразу дивитись нор мально. Жмуримось — очі ріже звичайне соняшне світло. У дворі, де відбувається ота „прогулка“, зо всіх боків оточеному високим муром, немає жодного деревця чи кущика. Проходжуватись нале житься, заклавши руки за спину, кружляти одна за одною по ас фальтовій доріжці, виколеній ко лом. Дивне видовище, —- бліді, на че мертві жінки з прижмуреними очима мовчки тихо кружляють, на че якась ілюстрація фантастично го царства тіней! Знаючи, як праг нули в’язні свіжого повітря й нор мального соняшного світла — на чальство часто карало нас за по рушення „правил" позбавленням „прогулок“. Нашу камеру часто позбавляли „прогулки“ за пере стукування з іншими камерами, за те, що хтось співав у нашій камері (це теж було заборонено). З нами сиділа одна хороша оперова спі вачка. Вона належала до категорії т. зв. „жон“. Це жінки, яких чо ловіків уже арештовано, а їм (жінкам) інкримінувалося, що во ни самі не діяли, а тільки знали про контрреволюційні вчинки сво їх чоловіків і не донесли на них, куди слід. Ця категорія за Єжов щини була досить численна, хоч склад в’язнів у камері мінявся весь час. Так приводять нових, інших, то відправляють етапами на за слання, але завжди у нас, у камері було не менше 25—-ЗО „жон‘‘. Згадана співачка дуже журилася долею свого чоловіка, страшенне турбувалась за свого малого сина, що як її виводили з дому, виско чив на балькон і почав розпачливо кричати на всю вулицю, щоб ря тували його маму. Енкаведисти за раз же виправили свій недогляд. Повернулись до хати і припору- чили двірникові відвезти хлопця до дитячого будинку і мешкання запечатати, бо нікого з родини вже не залишилося. Та не зважа ючи на свій розпачливий душев ний стан, ця жінка мала силу волі поборювати розпач і нам усім, що теж мучилися аналогічними пере живаннями, давала якусь втіху, якусь хвилину забуття, коли вона нам півголосом співала. А ми не ремствували, що за цей спів нас позбавляли „прогулки“. Одного разу був такий випадок. Під час ї ї співу дозорець підійшов до дверей, відкрив „вовчок11 (ма ленький, круглий отвір у дверях, щоб заглядати до камери, не від микаючи дверей і стежити за в’яз- нями), слухав спів і не доклав по начальству про це правопорушен ня. Отже тоді камера не покуту вала цього хвилинного відпружен- ня. Як серед тюремних наглядачів траплявся людяний (це бувало надзвичайно рідко), то він, нічим не ризикуючи, міг в’язням багато радости дати. Хочу тут навести ще один момент із тюремного побуту. До камер приносили сповіщення в’язням про одержання грошей, але казати, хто надіслав гроші, б у ло суворо заборонено. А це саме найважливіше було кожному з нас, бо тільки це свідчило, що тая людина на волі. Більше жодного контакту з близькими ми не мали. Більшість дозорців не порушували цієї заборони, а тільки один, ні чого не кажучи, довго тримав у НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1971 — Та й півня проміняв на кали- точку. — І це добре, будемо, де хто заробить, -—- чи він, чи я — в ка- литочку складати. -— Та він і калиточку за перевіз віддав. — Ну що ж, слава Богу, що хоч сам живий вернувся. Так тим чумакам нічого робити, віддали йому хуру з волами. І чо ловік і жінка доп’яли свого. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
