Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Наше інтерв'ю У розмові з журналісткою Вакації — це не тільки нагода для відпочинку. А для зміни ото чення, нових вражень а передусім — зустрічі з людьми. Приятеля ми, знайомими, давно й недавно баченими. У поспіху подорожі, у новому довкіллі сприймаємо їх особливо радісно. Такою стала для мене зустріч із Вірою Ке. Її мініятюрна постать відразу кинулась мені у вічі, дар ма, що в купальнику не зразу я її впізнала. Та ї ї обличчя з глад кою зачіскою, що видніє при заго ловку сторінки „Куток для жінок" у Новому Шляху, вже загально ві доме. А мила усмішка відкрила ме ні відразу дорогу до розмови. Ми ж давно вже з нею знайомі. Чи може хтось у „газетному ділі" не знати Віри Ке? Адже пише во на в українській пресі вже багато років, а ї ї сторінка недавно тому завершила своє 10-ліття. Та й не б тому річ. А в дивній легкості ї стилю, в умінні знайти дорогу до читача і прикувати його увагу. Це на жаль не дано всім, що пи шуть. Розмова наша починається, як звичайно, від вакаційних тем, себ то подорожі, мешкання, погоди. Та в жінок вона скоріш чи пізніш мусить зосередитись на дітях. Тим більше коли вони тут же тупцю ють коло нас, вимагаючи уваги для себе. Двойко дівчаток підска кують у піску -— Уляна і Таня. Це власне ті „скарби" заради я- ких Віра Ке відпочиває над мо рем. Товариство дорослих для них нецікаве. Синьоока Уляна і куче рява Таня скоро зникають. (Чи зможе Віра відшукати їх серед ді- Замість „НасипА в мішки зерно“ — краще вжити „НасипАЄ в міх зерно“. До речі, правильний наголос в остан ньому слові — зЕрно. На щастя таких огріхів лиш кілька. Богдан Певний дав до книжечки гарні ілюстрації. Видано „Волошки" коштом Сестрицтва Св. Покрови при українській православній церкві Св. Тройці в Ірвінґтоні, Н. Дж. Похвала також і видавцям. Яр Славутич твори на березі?) Але іскра роз мови вже розгорілась, попавши на професійні теми. Це ж нечасто мо жна торкнутись їх у нашій дійсно сті. Ясно, що наша розмова тоді не закінчилась. Ми ще шукали себе безуспішно на березі, і зустрілись випадково в харчевій крамниці на три хвилини. Вітали ми Віру Ке і в Домі СУА при чашці кави. І все це дало отих кілька думок, що ними хочемо поділитись із наши ми читачками. — Питаєтесь про прикмети журналіста? каже Віра Ке. — Є дві головні: це живий змисл спо стерігання і дар до асоціяцій. Ко ли однієї з цих прикмет бракує або коли одна з них слабша, тоді це й відчувається в писанні. Воно не струмуватиме повним життям. Згадую про здібність до аналізи, що ї ї теж цінять у журналістич- ному званні. — Це на дальшому пляні, відповідає Віра. — Ана- ліза явищ приходить пізніш у пре сі. Найперше схоплення й подан ня їх. Читач хоче мати в газеті те, що найновіше і найбільш сенза- ційне. Розпитую про теми ї ї сторінки. Що два тижні вона торкається чо гось нового, чи це „еґо" дрібної людини, чи філософії китайських буднів чи проблеми зберігання фі зичної справносте. Звідкіля при пливають їй ці міркування, що за хоплюють і тривожать сучасну людину? — Бачите, це випливає із вище згаданих прикмет. Адже живемо у пливають їй ті міркування, що за суває вам щодня безліч вісток, по дій, понять. Одне сприймаєте, а друге ні. Але те, що зачіпилося в нашій свідомості, починає в ній жити і розвиватись. Моститься в ній, шукає грунту, а нагло „клік" — зачепилося! І вже маєте тему! — Але ї ї ще треба опрацювати. Тоді шукаєте джерел, провірюєте факти. Це мозольна праця, об яку зломилося неодне „перо". Я не можу бігати по бібліотеках, бо ж мої „малі скарби" мене потребу ють. Тому зробила собі вдома щось немов „довідкову бібліотеч ну шафу". —- Довідкові книжки напевне до помагають. Але дають тільки опер тя об конечні факти. А де взяти і- дей? Адже світ на них дуже бага тий. Вони перехрещуються, побо рюють себе, родяться і завмира ють. Котрі з них більш чи менш тривкі й надійні, а котрі зостануть ся „одноднівками"? — Тут знов стають у пригоді ті всі прикмети журналіста, що зга дані вгорі. Коли хто хоче бути за гадковим, чи таємничим, говори тиме про „інстинкт". Треба вміти вишукати з-поміж гори видань те, що на часі. Бо ж не можете прочи тувати сотні книжок чи студіюва ти десятки програм. Але чому залишаєте на боці та кий важливий для журналіста еле мент, як людину? — зазначує Віра Ке вже здивовано. — Адже це є може найбільш важливим чин ником надхнення. Людина в дії, в радості, в бунті, в розпачі — це все є для нас, журналістів, цінний матеріял. Ось велике джерело тем, цінна спонука для дослідів і ш у кань. Справді! Журналіст будує свою працю через людей і для людей. Він тісно пов’язаний із їх світом, тай має змогу на нього впливати. Та як учитель у школі, не може робити цього надто наглядно. Й о го вплив вив’язується з самої йо го особовосте, з його уміння і до брих прикмет. А у Віри Ке поле діяння особли ве. Вона провадить „Куток для жінок", отже досягає передусім жіночого читача. Та сторінка є приміщена в тижневику, отже на певне має й читача-мужчину. — О, так! каже Віра на це за- (Закінчення на обгортці) НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1971 9 Віра Ке U krainian journalist Vera К е.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
