Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Дарія Ярославська Рибалка Новела — О, музико! О, роскішні ма жорні та мінорні звуки, що стало ся з вами? Куди поділися гармо нійні мелодії, що викликували шляхетні, чи бадьорі почуття, що підносили людину в висоту до шляхотних стремлінь, а не стяга ли ї ї вниз? Чому тепер усе пи щить, скиглить, трубить, збудж у ючи рознуздання та розперезання і немов кожним своїм звуком ка же: ти живеш тільки фізично! О- дин раз! То ж жий! І така музика переслідує людину на кожному кроці. Так він зідхав і бунтувався у душі, вичерпаний нервово до край ності всіми гучномовцями, патефо нами, радіями та телевізорами, що всі разом і кожне зокрема поста чали якісь звуки, куди б він не р у шився. На праці, у приятелів, у лі каря, у крамниці, у продавця моро зива, на бензиновій станції, в ав- тах і автобусах — все грало, ні, гриміло на повний голос байдуже до людських потреб спокою. Най гірше обурювало його те, що й у дентиста пищав якійсь збір дутих інструментів надмірно голосно і він не чув навіть свого голосу тільки подвоєний біль від свердла. І його нерви ставали, немов во лоски, що легко могли пірвати- ся. В його помешканні міг би бути чудовий притулок для умової пра ці, якщо б не люди довкруги. На віть крізь подвійні вікна, стелю і підлогу продиралися до нього звуки, що їх хтось хотів слухати, але не він. Один понад одного люди переганялися в купівлі апа ратів, щоб похвалитися найліп шим, найчистішим, найголоснішим звуком! Куди не звертався, до кого не повертався — ніде не знаходив зрозуміння. Він же працює науко во, — казав їм, — то ж зрозумій те, що йому потрібний спокій, як автові бензина! Чому ж тоді не піти б йому до бібліотеки? — від відали йому. - - Дивачисько я- кийсь, — говорили між собою. На віть не ,,дивак", тільки ,дивачись ко “. — Ми граємо собі, а не вам, — пояснювали йому. — То чому не граєте тихо і тільки для себе, а трубите на цілу вулицю? — питав. — Для нас це тихо. А як вам не подобалося, то змініть помеш кання! Він не вмів тепер володіти со бою. — А ви піднайдете мені помеш кання і заплатите за переїзд? — Хто? Ми? Ха! Все було б кінчилося на таких відповідях, якщо б одного дня йо го терпеливість не урвалася і він опинився перед поважним облич чям у канцелярії, де була вага, накритий білим стіл, шафка з нар котиками, прилад до тиску крови, стетоскоп. — Гм, гм, гм, — бурмотів лікар на його розповідь. Попросив його до малої клітини, де лікар бачив те, що хотів, а він комплетно ні чого, знову бурмотів, і проголо сив: — Усе в найкращому поряд ку. Це ваші нерви. Ви не підхо дите до сучасного галасливого життя. Маєте тепер відпустку? Добре. Поїдьте трохи риболови- ти. Заспокоює нерви. Виберіть со бі таке місце, де немає літників, такий, як то кажуть „Богом за б у тий кут“, обов'язково над річкою і сидіть над нею до вечора. Ло віть рибку. З ’їджте, або викиньте, але ловіть. Не риба тут важлива, тільки ви. Ваші нерви заспокоять ся. Посидіти в спокою і на самоті над річкою і до чогось змагати — от що головне. Того вам треба. Запишу вам теж щось, але голов не риболовити... „Забутий Богом кут“, а ще і над річкою важче було знайти, як він думав. Але після довгих шукань щось пригоже таки піднайшов. Мала оселя в горах. Кілька доми- ків. Ніодного літника. Місцеві лю ди зайняті сінокосами, худобою, збутом молока. їх ані видно, ані чути. Вранці маленькі перелякані зайчики були його єдиними това ришами. У день якийсь жовточер- воний птах стукав своїм солідним дзьобом у кору дерева і хоч це також було нарушенням спокою, то якось йому не перешкоджало. На голос птахів він навіть чекав із тугою, байдуже, що і в них не завжди було щось приємне. Але вони належали до природи, а та лікувала його нерви. Коли пішов трохи далі вздовж річки, то вже не бачив ані людей, ані худоби, ані пса. З математичною точністю вико нував усе, що порадив лікар. Сі дав на березі з вудилом у руці і завмирав у тій позі, заслуханий у себе і в тишу природи. І поволі оживав. І потрохи поверталися до нього його творчі думки, відкине ні бажання. Якою чудовою здава лася природа! Як жартівливо ше потіла про щось вода у річці! Я- кою величною здавалася вкрита шпильковим лісом потойбічна го ра! Усе дихало свіжістю, чисто тою. У порівнанні з розігрітим ас фальтом і залатуванням улітку в у лиць міста, і з запахом спаленої бензини, що тягнулася за автами, тут був добродійний, цілющий нектар! Якою дружньою здавалася повисла над шпилем гори хмарка, що грозила зливою! Нехай навіть ллється на нього! Це животворний дощ! Найтихіша з тиш довкола, яке ж це благословення після ве реску великого міста! Без крику і НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ -СЕРПЕНЬ, 1970 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
