Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 2017 WWW.UNWLA.ORG 9 Poem 3 Like a lion lurking in the brush at dusk, until the skyline disappears, so, too, the horizon flees from me in the black fissure of memory – past or future. Grains of sand whisper as they trickle from the hour- glass, temples crumble, though just erected, And the wail mingles freely with the flow of passing time. Wherever you look, barren worlds loom on the limitless horizon – a slide show of images, like lithographs, flickering on the white screen. Like a lion lurking in the brush, until the skyline disappears , so do I, tired by the length of the journey, disintegrate like dust because of separations and the scars of expectations. Like a lion lurking in the vastness of the brush, Blundering, so, too, do I, wander cut off from you forever, yet evoking you as if you were right here. Beyond the barriers of black stockades the magnificent orb of the sun is glowing crimson, and farther – a flare, akin to my pain, is fanned by the winds of my longing, you glow. Like a pinpoint of light On the blade of a glinting two-finger knife. you glow like an ember in my darkness, forewarned twice by waiting, each circle binding us together. Touching – and reverberating. Like a lion lurking in the vastness of the brush, blundering, so, too, do I, distance myself from you, yet come closer. Despair, will you bring us together or pull us apart? Poem 3 Як лев, що причаївся в хащах присмерку, заки й зблудив, отак від мене обрій відбіг, залігши в чорних шпарах спогаду – минувшини чи то будучини. Сичить піщаним нашептом годинник, розвалюються храми, щойно зведені, і голос болю вільно розтікається по риті часу, що спливає вспак. Стоять світи зголілі довкруги безобрійні – куди не скинеш оком – черга видінь, немов дереворити, на білому екрані миготять. Як лев, що причаївся в хащах обрію, заки й зблудив, отак і я, зморившись од тяготи доріг, розтав, як порох по розстанях і зазубнях чекань. Як лев, що причаївся в хащах обрію, заки й зблудив, отак і я валандаюсь, від тебе відмежований навіки, і всеспогадую – немов живу. За частоколом чорних загород багріє сонця пишне покотьоло, а далі – ніби цятка мого болю, роз’ятрена вітрами начувань, – ти світишся. Як крихта світла в вістрі пекучого двопалого ножа. І мерехтиш вогнем моїх темнот, подвійно обережена чеканням, і кожне коло в’ється вколо стану. Одне об одне вдаряться – й лящать. Як лев, що причаївся в хащах обрію, заки й зблудив, отак і я від тебе далію, наближаючись. Розлуко, ти порівняєш нас чи єдиниш? ________________________________________________________________________ Poetry is the spontaneous overflow of powerful feelings: it takes its origin from emotion recollected in tran- quility. (William Wordsworth, 1820) Poetry does not necessarily have to be beautiful to stick in the depths of our memory . (Collette 1949) ________________________________________________________________________ Letter to the Editors and the UNWLA Thank you, CYA and editors for such a patriotic and pictorial magazine for and by women. It makes me feel connected with all the members and inspired through the wonderful accounts of the branches' events. Congratulations on a job well done, Nashe Zhyttia! Wishing all the volunteers, contributors, and mem- bers of the UNWLA Peace in the New Year! Slava Ukraini! Mary Zazulynec, Denver, Branch 3 8
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
