Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, КВІТЕНЬ 2014 WWW. UNWLA.ORG 13 КОНКУРС «ШЕВЧЕНКО В НАШІЙ РОДИНІ» «КОБЗАР» Скорочено – Дідуню, а що би то я взяла почитати – збиралася Ліда на рибалку та вирішила прихопити зі собою якусь книжечку. – О , то що ти збираєшся : рибу ловити чи книжку читати , бо разом то неможливе , – перепитав її дід Василь. – Та... запнулася Ліда, – якщо не буде клювати, то трохи почитаю, – викрутилася. Ліда, біляве дівча, років п’ятнадцяти, приїжджало з батьками кожного літа на кані - кули до діда і бабці на село... Хата дідова стояла на горбочку, а в кінці городу, в долині був великий став. Ліду він так і притягував своєю красою. Вона могла годинами просиджувати десь в кущі верболо - зу, щось читаючи і спостерігаючи за невідо - мим життям на поверхні водяної гладі, або просто милуючись плакучими вербами, які топили свої гілочки у воді. Тепер до всього цього додався ще й інший інтерес. Дмитрик, сусідський парубок випросив у діда Василя можливість навчити його внучку, Лідочку, рибалити. Ліда і раніше ловила його зацікавлені погляди на собі. Вона була скромною та гор - дою дівчиною, мала строге домашнє вихован - ня. Хоч Дмитрик її захоплював теж: студент, високий, стрункий, спортивний, чорноокий з сліпучо - білими зубами і приємною усмішкою – парубок - красень. Як появлявся він у селі (теж приїжджав на канікули до родичів) всі дівчата, як по команді, вдягали якнайкраще своє вбрання та не минали можливості прой - тися попри його ворота, щоб не звернути на себе увагу... – Щось ти дуже довго сьогодні возиш - ся, Дмитро давно пішов, – зауважив дід. – То що мені Дмитро, – зашарілася Ліда, – пішов, то нехай ловить. – Яку б це книжку взяти, – думала, перебираючи вже по кілька разів прочитані книжки на полиці. – А, візьму « Кобзар », – вирішила. – То така книжка, що можна читати її щодень і завжди щось цікаве і нове для себе відкриєш. – Справді, – задумалась, – ця книжка для українця, мабуть, друга після Біблії. В кожній хаті є « Кобзар » . Читають його дідусі і бабусі малим дітям, вивчають школярі, с ту - денти. Деклямують вірші, співають Шевчен ко - ві пісні дорослі. Який то був величезний та - лант наш Тарас. – Ой, та пізно вже, – спохватилася, – сонце високо. Поверх легенького літнього платтячка в дрібненькі квіточки накинула на себе спортивну курточку та з книжкою під рукою вискочила на ґанок, де вже чекала в кутку на неї, підготовлена дідусем лісочка – вудка. Взяла її і вибігла на подвір’я, а далі, перетнувши садок, через перелаз вийшла на стежку, яка спускалася попри город до озера... – Привіт! – Здалеку побачив її Дмитро. Взяв вудку від Ліди, що підійшла, і вправно начепив на гачок черв’яка. Закинув вудочку у воду, а другий кінець дав Ліді в руки і хвилю постоявши, пішов до своїх вудочок. Це передавання вудочки з рук в руки завжди було якимось особливим ритуалом для обидвох. Дмитро завжди старався доторкну - тися до Лідиної руки, або, ще більше, якщо вдавалось, легенько покласти свій великий па - лець зверху, ніжно заглядаючи їй в очі... Ліда прожогом висмикувала свою руку, як обпечену і п’янка млість розливалася по її тілу, така приємна, що вона довго ще після того стояла, дивлячись на воду... боялася поворухнутися , щоб не сполохати щасливу мить. Сонечко вже добре пригрівало. Ліда зняла з себе курточку, сіла на пеньок, відкрила книжку... Та не довго їй довелося зачитува - тися... – Дивись, в тебе клює! – вигукнув Дмитро. – О, справді, – спохватилася Ліда. Вона встала, поклала книжку на пеньок, ступила крок ближче до води і щосили смикнула ву - дочку вверх. На кінці жилки тріпотіла неве - личка рибина. Від цього різкого руху рибка впала позаду Ліди. Та жилка змела книжку з пенька і в миттєвість ока та опинилася у воді. – Книжка! – тільки встигнула крикну - ти Ліда і ступила крок у воду, не думаючи ні про що, рятуючи «Кобзар». Та берег був кру - тий. Ніхто не купався в цьому місці, бо відразу була глибина. Ліда вступила у прірву. Одразу щось холодне і важке вчепилося їй до ніг і почало тягнути кудись вниз, все глибше і глиб - ше... Та, падаючи, вона вхопилася руками за лозини від куща, що ріс при березі. З усієї сили трималася, як за спасіння, та руки все слабшали і слабшали...
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
