Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, КВІТЕНЬ 2014 WWW. UNWLA.ORG 13 КОНКУРС «ШЕВЧЕНКО В НАШІЙ РОДИНІ» «КОБЗАР» Скорочено – Дідуню, а що би то я взяла почитати – збиралася Ліда на рибалку та вирішила прихопити зі собою якусь книжечку. – О , то що ти збираєшся : рибу ловити чи книжку читати , бо разом то неможливе , – перепитав її дід Василь. – Та... запнулася Ліда, – якщо не буде клювати, то трохи почитаю, – викрутилася. Ліда, біляве дівча, років п’ятнадцяти, приїжджало з батьками кожного літа на кані - кули до діда і бабці на село... Хата дідова стояла на горбочку, а в кінці городу, в долині був великий став. Ліду він так і притягував своєю красою. Вона могла годинами просиджувати десь в кущі верболо - зу, щось читаючи і спостерігаючи за невідо - мим життям на поверхні водяної гладі, або просто милуючись плакучими вербами, які топили свої гілочки у воді. Тепер до всього цього додався ще й інший інтерес. Дмитрик, сусідський парубок випросив у діда Василя можливість навчити його внучку, Лідочку, рибалити. Ліда і раніше ловила його зацікавлені погляди на собі. Вона була скромною та гор - дою дівчиною, мала строге домашнє вихован - ня. Хоч Дмитрик її захоплював теж: студент, високий, стрункий, спортивний, чорноокий з сліпучо - білими зубами і приємною усмішкою – парубок - красень. Як появлявся він у селі (теж приїжджав на канікули до родичів) всі дівчата, як по команді, вдягали якнайкраще своє вбрання та не минали можливості прой - тися попри його ворота, щоб не звернути на себе увагу... – Щось ти дуже довго сьогодні возиш - ся, Дмитро давно пішов, – зауважив дід. – То що мені Дмитро, – зашарілася Ліда, – пішов, то нехай ловить. – Яку б це книжку взяти, – думала, перебираючи вже по кілька разів прочитані книжки на полиці. – А, візьму « Кобзар », – вирішила. – То така книжка, що можна читати її щодень і завжди щось цікаве і нове для себе відкриєш. – Справді, – задумалась, – ця книжка для українця, мабуть, друга після Біблії. В кожній хаті є « Кобзар » . Читають його дідусі і бабусі малим дітям, вивчають школярі, с ту - денти. Деклямують вірші, співають Шевчен ко - ві пісні дорослі. Який то був величезний та - лант наш Тарас. – Ой, та пізно вже, – спохватилася, – сонце високо. Поверх легенького літнього платтячка в дрібненькі квіточки накинула на себе спортивну курточку та з книжкою під рукою вискочила на ґанок, де вже чекала в кутку на неї, підготовлена дідусем лісочка – вудка. Взяла її і вибігла на подвір’я, а далі, перетнувши садок, через перелаз вийшла на стежку, яка спускалася попри город до озера... – Привіт! – Здалеку побачив її Дмитро. Взяв вудку від Ліди, що підійшла, і вправно начепив на гачок черв’яка. Закинув вудочку у воду, а другий кінець дав Ліді в руки і хвилю постоявши, пішов до своїх вудочок. Це передавання вудочки з рук в руки завжди було якимось особливим ритуалом для обидвох. Дмитро завжди старався доторкну - тися до Лідиної руки, або, ще більше, якщо вдавалось, легенько покласти свій великий па - лець зверху, ніжно заглядаючи їй в очі... Ліда прожогом висмикувала свою руку, як обпечену і п’янка млість розливалася по її тілу, така приємна, що вона довго ще після того стояла, дивлячись на воду... боялася поворухнутися , щоб не сполохати щасливу мить. Сонечко вже добре пригрівало. Ліда зняла з себе курточку, сіла на пеньок, відкрила книжку... Та не довго їй довелося зачитува - тися... – Дивись, в тебе клює! – вигукнув Дмитро. – О, справді, – спохватилася Ліда. Вона встала, поклала книжку на пеньок, ступила крок ближче до води і щосили смикнула ву - дочку вверх. На кінці жилки тріпотіла неве - личка рибина. Від цього різкого руху рибка впала позаду Ліди. Та жилка змела книжку з пенька і в миттєвість ока та опинилася у воді. – Книжка! – тільки встигнула крикну - ти Ліда і ступила крок у воду, не думаючи ні про що, рятуючи «Кобзар». Та берег був кру - тий. Ніхто не купався в цьому місці, бо відразу була глибина. Ліда вступила у прірву. Одразу щось холодне і важке вчепилося їй до ніг і почало тягнути кудись вниз, все глибше і глиб - ше... Та, падаючи, вона вхопилася руками за лозини від куща, що ріс при березі. З усієї сили трималася, як за спасіння, та руки все слабшали і слабшали...
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
