Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
на рідній землі. І тихо раді тиме серце, що люди, які доро жать традиціями батьків і прадідів, ще не зовсім „змо- дернізувалися”. У деяких пок ритих попелом байдужости душах бодай раз у рік відживає іскорка вогню прив’язання до рідного обряду. Шукатиму в церковній залі на довгих столах місця, щоб примістити кошичок. Хтось із знайомих усміхнеться привітно, зробить міс- --------- це. Кругом лунатиме гамір, шум, розмови, голосний гомін чис ленної дітвори. Аж увійде священик у світлих ризах - і поволі гамір ущухне. Жіночі руки пічнуть поспішно відкривати заздрісно закриті ко шики. Пролунають слова освячення, спа дуть на Божі дари краплини освяченої води і з сотень грудей понесеться спів: „Христос Воскрес!” І почувши цю пісню, перед моїми очима зникне довкіл ля, і думки мимоволі підуть дуже далеко, зустріча ючи неіснуючу вже картину. Там, на рідній землі, під дерев’яною церквою стоїть дівча. І це не суботній вечір, а Великодній Ранок. Дуже ран ній ранок, коли весняне сонце щойно встає з-за обрію. Вже тричі обійшли з процесією довкруги церкви, вже відспі вали прекрасну Воскресну Ве ликодню Службу Божу, а те пер наступає свячення пасок під церквою. У селі такий звичай, що сусіди стають по руч сусідів у такому порядку, як стоять при вулиці їхні господарства. Так є від років, а може й століть... Кожна ро дина має своє місце, нема зайвої метушні. І це, що вони стоять поруч себе, як їхні хати, єднає їх у символічну цілість. Дівчина теж має своє місце - між сусідами Демнами й сусідньою вдовою Андрії- хою, хати яких стоять обабіч школи, де дівча живе. У ко шику сусідки Демчихи велика паска, ковбаса домашньої ро боти, крашені цибулинням крашанки. Гілки барвінку об вилися кругом білого сиру й масла. Рушник із льону, вит каний, вишитий у Великий Піст. У сусідки праворуч паска менша, але рум’яна, аж смі ється, крашанки сині й зелені, а барвінкове віття оплітає цілий кошик. - Господи, яка радість! - думає дівча. Великдень, і люди святять паски! А потім, аж до пізнього вечора, будуть виво дити під церквою гаївки... І дивитися вгору, крізь гілля беріз, що нахиляються над людьми, над Божими дарами. Здається, і берези раділи Празником Воскресення. Та втім несподівано появляється тінь. Усі принесли під церкву свячене, а вона стоїть між двома сусідами з порожніми руками. Не принесла, бо ще вчора ввечорі отець парох посвятив у їхній хаті на біло му, дбайливо прибраному ма миними руками столі. Так, мама застелила стіл найкра- --------- щою скатертю, поста вила все, те так спо кусливо пахне, але не можна нічого їсти аж по приході з церкви. Великодній стіл виг лядає так чудово, чому ж їй ніяково? Тут, між сусіда ми моє місце, - не чутно шепче дівчина. - Моє місце, яким я дорожу. Це дуже гар но, що отець парох такий уважливий і потрудився до нашої хати, але коли я ви росту, принесу на на лежне мені місце бо дай невеличкий коши чок. * * * Проминули роки. Як же все змінилося від колишніх Великодніх Ранків удома. Жорстока війна розтрощила село. Сусідів, що святили під церквою паски, вивезли на совєтську каторгу. Коли ж недобитки, що оціліли, повер нулися в село, не було вже куди піти у Великодній Ранок. Згоріла дощенту дерев’яна церква, нової ж ворог не доз волив поставити... Згоріли ра зом з нею білі берези, що спі вали колись Великодню пісню Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top