Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
СУДЖЕНА Ольга МАК Закінчення з минулого числа Біль не спить - він тільки зупинився. Він - як величезні кам’яні клешні, що хапають за плечі й за груди і тиснуть. Хворий відчуває їхню непереможну безжалісну силу і боїться навіть дихнути, хоч ьреба би було постаратися лягти, бо руки вже помертвіли чисто. І він таки наважується. Обережно обертається на бік і навіть пробує засвітити свічку. Слава Богу! Годинник показує майже п’яту, а він постановив уже о п’ятій встати і почати складати речі. Та камінні клешні раптом оживають і тиснуть з божевільною силою, виносячи страд ника аж на самий шпиль людського терпіння. А тоді стається щось несподіване і незрозуміле: біль щезає зовсім, а від уголов’я повіває якимсь особливим холодом, і хворому здається, що там хтось стоїть. Відкинувшись на подушки, Тарас лежить із заплющеними очима, розкошує у звільненні від страждань й одночасно прислухається до того що, діється у нього в головах. Холод віє виразніше, але він приємніший: від нього п’яно крутиться голова, а тіло стає легеньким, наче пір’їнка. - Що це таке? - вдає, що не розуміє Тарас. І ніби у відповідь, холод приймає якусь матеріяльну форму: до чола, до скронь та до малозахищених грудей туляться чиїсь ніжні холодні долоні. Тарасові стає лячно. Він раптом розуміє, що прикидатися не поможе, і вимовляє вголос: - Це - смерть... Це - смерть... У відповідь, йому грайливий молодий сміх і такий шепіт. - Я твоя суджена. Подай мені руку! - Не дам! - ховає руки під ковдру поет. - Не хочу вмирати! Іване, Іване!.. Вона добродушно сміється, а сходи трясуться від спішних кроків, і над Шевченком похиляється заспане обличчя слуги: - Кликали, Тарасе Григоровичу? Поетові ніяково і він думає над тим, як би виправдати виклик. - Голубе, - каже він, - ти... той... подай мені чаю з молоком. Та солодкого! По всьому видно, що Іван дуже здивований і дуже втішений. - Зараз, Тарасе Григоровичу! - відповідає радісно. - Умить приготую! - Слуга збігає вниз, десь там брязкає начинням, а Тарас усе ж не може заспокоїтися. Відчуває, що дивна гостя невідступно стоїть у нього над головою. Стоїть і сміється, наче сипле білий пісок на посохле листя. - Чому боїшся мене? - питає. - Я тебе ненавиджу! - За що? - Бо ти - кінець. - Так, - відповіла вона шовковим голосом колисанки, - я кінець терпінням, болям і роз чаруванням. - Я не просив кінця! Мої болі дорогі мені! Я хочу жити, хоч би заради них! - І радість, і горе - все в Бога відміряне, Кобзарю. Ти свій келих випив до дна, а на самому денці - каламуть. - Правда, каламуть, - годиться він. - Каламуть нездійснених бажань і понівечених прагнень. Але все одно я хочу жити. - Навіщо? - Щоб іти вгору, вгору - до тих високих гребенів, що їх увечері цілує сонце... - Ти вже осягнув їх. Далі нема куди йти. Далі починається схил. Дай руку! Йому, поправді сказавши, стає байдуже, але за звичаєм він усе ще борониться: - „Подати тобі руку - значить умерти. А я не хочу!” Вона дихає свіжістю розмерзлих весняних бруньок і сипле, сипле білий пісок на посохле листя. - Смішний! Як можуть безсмертні смерти боятися? Ти говориш дивні речі, Кобзарю!.. її щирий радісний сміх обеззброює і примиряє. Тарас навіть починає почувати до неї змішану з цікавістю прихильність. То оце така смерть? Далебі, зовсім не страшна! Він лежить з приплющеними очима і намагається збагнути до дна свої почування. Хоче переконатися - правда це чи неправда, що він зараз переживає? Коли правда, то він, отже, вмирає. І від тієї думки у нього родиться не страх, а почуття передсмаку першого поцілунку і так страшно, і так солодко водночас. Приходить Іван і приносить чай. Дивно! Ще існує на світі така буденна річ, як чай? Ану,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
