Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
чи можна його пити? Пробує, гм... Можна! Чай, правда, немає ніякого ані смаку, ані запаху, але він п’є. П’є, щоб переконатися, чи має власну волю, чи може ще чинити, як чинить жива людина. Випиває склянку до дна. Тоді пробує, чи може встати? Встає! При допомозі слуги вбирає халат і каже: - „Прибери ж ти тут, а я піду вниз.” Чудно, чудно! Він усе ще живий: говорить, рухається і думає. Лишень холодна гостя таки тут. Він чує її подих, що нагадує свіжість перших пролісків, розквітлих ще на засніженій лісній галявині. На душі легко і врочисто світло. Тільки ноги страшно дрижать і голова йде обертом. А тіло невагоме. І він чомусь хвилюється. Не боїться, а саме хвилюється. Так не хвилювався ще ніколи в житті. Щоби зійти сходами, мусить цупко триматися поруччя, а вона нечутно ступає вслід і шепче з легкою насмішкою: - „Хочеш спинатися угору, Кобзарю, а й униз ледве можеш зійти... Молодих плечей потребуєш, правда? Бо ж і квасоля сторч росте, коли довкола тички обкрутиться...” Могла б не говорити цього. Бо і навіщо? Це ж болить! Болить, бо правда... А вона допікає ще більше, хоч голос її лагідний і приємний: - „Бачиш, до чого дожився? ‘Молоді плечі’ не дуже охочі старих дідів підпирати, навіть, коли ті діди геніями народилися. Ніхто тебе не хоче тепер. Був час, Кобзарю, коли княжна тобі руки цілувала, а тепер он, непутяща покоївка, тобою помітує...” - Годі, - просить поет, - годі!.. Він утомлений. Ох, який же він утомлений. Раптом наважується. Простягає руку і просить: - „Забери мене! Я хочу вмерти.” - Ти не можеш умерти. Я не смерть, я - безсмертя, я - слава! - Мені байдуже до них. Я втомився. Забери мене, не покидай! Сніжновійна поява стоїть уже навпроти і простягає щось таке, що можна назвати мрією про жіночу руку. - Не покину, - запевняє. - Я ще нікого не зрадила і не зраджу! Не бійся, глянь на мене. Я ж твоя суджена! Пальці поета міцно стискаються довкола долоні, з якої випромінюється свіжість перших пролісків, і поволі зводить очі. Зводить боязко, і вони раптом сліпнуть від божеської краси, для якої немає слів у людській мові. Він бачить образ, який не снився навіть найгеніяльнішому мистцеві - образ нематеріяльного світу. І тоді його заливає та хвиля щастя, якої несила відчути смертним. Осліплений і приголомшений, Тарас чує, як з надміру щастя його серце розривається. - Ох!.. - зойкає він. Слова: „благословлю Тебе, Боже, за цю мить!” скінчив уже по другому боці життя, і переляканий слуга, що хилився над великим страдником, їх не почув. КОНКУРС їм. ЛЕСІ І ПЕТРА КОВАЛЕВИХ ЕКЗЕКУТИВА СОЮЗУ УКРАЇНОК АМЕРИКИ ОГОЛОШУЄ ІСТОРИЧНО-НАУКОВИЙ КОНКУРС Союз Українок Америки стривожений станом української мови як в Україні, так і в діяспорі. З огляду на це, цьогорічний Конкурс ім. Лесі і Петра Ковалевих присвячений науковій праці про нашу рідну мову. Тема наукової праці мусить стосуватися до української мови. На Конкурс приймаються наукові праці, які вийшли друком в 2003-2004 pp. або рукописи. Обсяг праці - не менше 150 сторінок друку або 250 сторінок машинописного тексту (в разі неопублікованої праці). Термін надсилання праць - ЗО червня 2004 р. Проголошення нагород - в жовтні 2004 р. Лавреатів вибирає незалежне жюрі з науковців-мовознавців. Склад жюрі буде поданий при оголо шенні висліду Конкурсу разом з іменами лавреатів. Твори просимо надсилати на адресу: UNWLA 203 Second Ave. New York, NY 10003 USA Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top