Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
СУДЖЕНА Ольга МАК Закінчення з минулого числа Біль не спить - він тільки зупинився. Він - як величезні кам’яні клешні, що хапають за плечі й за груди і тиснуть. Хворий відчуває їхню непереможну безжалісну силу і боїться навіть дихнути, хоч ьреба би було постаратися лягти, бо руки вже помертвіли чисто. І він таки наважується. Обережно обертається на бік і навіть пробує засвітити свічку. Слава Богу! Годинник показує майже п’яту, а він постановив уже о п’ятій встати і почати складати речі. Та камінні клешні раптом оживають і тиснуть з божевільною силою, виносячи страд ника аж на самий шпиль людського терпіння. А тоді стається щось несподіване і незрозуміле: біль щезає зовсім, а від уголов’я повіває якимсь особливим холодом, і хворому здається, що там хтось стоїть. Відкинувшись на подушки, Тарас лежить із заплющеними очима, розкошує у звільненні від страждань й одночасно прислухається до того що, діється у нього в головах. Холод віє виразніше, але він приємніший: від нього п’яно крутиться голова, а тіло стає легеньким, наче пір’їнка. - Що це таке? - вдає, що не розуміє Тарас. І ніби у відповідь, холод приймає якусь матеріяльну форму: до чола, до скронь та до малозахищених грудей туляться чиїсь ніжні холодні долоні. Тарасові стає лячно. Він раптом розуміє, що прикидатися не поможе, і вимовляє вголос: - Це - смерть... Це - смерть... У відповідь, йому грайливий молодий сміх і такий шепіт. - Я твоя суджена. Подай мені руку! - Не дам! - ховає руки під ковдру поет. - Не хочу вмирати! Іване, Іване!.. Вона добродушно сміється, а сходи трясуться від спішних кроків, і над Шевченком похиляється заспане обличчя слуги: - Кликали, Тарасе Григоровичу? Поетові ніяково і він думає над тим, як би виправдати виклик. - Голубе, - каже він, - ти... той... подай мені чаю з молоком. Та солодкого! По всьому видно, що Іван дуже здивований і дуже втішений. - Зараз, Тарасе Григоровичу! - відповідає радісно. - Умить приготую! - Слуга збігає вниз, десь там брязкає начинням, а Тарас усе ж не може заспокоїтися. Відчуває, що дивна гостя невідступно стоїть у нього над головою. Стоїть і сміється, наче сипле білий пісок на посохле листя. - Чому боїшся мене? - питає. - Я тебе ненавиджу! - За що? - Бо ти - кінець. - Так, - відповіла вона шовковим голосом колисанки, - я кінець терпінням, болям і роз чаруванням. - Я не просив кінця! Мої болі дорогі мені! Я хочу жити, хоч би заради них! - І радість, і горе - все в Бога відміряне, Кобзарю. Ти свій келих випив до дна, а на самому денці - каламуть. - Правда, каламуть, - годиться він. - Каламуть нездійснених бажань і понівечених прагнень. Але все одно я хочу жити. - Навіщо? - Щоб іти вгору, вгору - до тих високих гребенів, що їх увечері цілує сонце... - Ти вже осягнув їх. Далі нема куди йти. Далі починається схил. Дай руку! Йому, поправді сказавши, стає байдуже, але за звичаєм він усе ще борониться: - „Подати тобі руку - значить умерти. А я не хочу!” Вона дихає свіжістю розмерзлих весняних бруньок і сипле, сипле білий пісок на посохле листя. - Смішний! Як можуть безсмертні смерти боятися? Ти говориш дивні речі, Кобзарю!.. її щирий радісний сміх обеззброює і примиряє. Тарас навіть починає почувати до неї змішану з цікавістю прихильність. То оце така смерть? Далебі, зовсім не страшна! Він лежить з приплющеними очима і намагається збагнути до дна свої почування. Хоче переконатися - правда це чи неправда, що він зараз переживає? Коли правда, то він, отже, вмирає. І від тієї думки у нього родиться не страх, а почуття передсмаку першого поцілунку і так страшно, і так солодко водночас. Приходить Іван і приносить чай. Дивно! Ще існує на світі така буденна річ, як чай? Ану,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
