Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Наша студентська громада і її домівка були най кращим зразком цієї соборности. Нас, галичан, було відносно дуже мало, переважали студенти з Волині, Полісся, а то і постійні мешканці Варшави — діти великої групи військовиків, що залишилися тут після Першої світової війни і, як допоміжні сили Пілсуд- ському, мали особисті права і привілеї. Але їхніх дітей, а то і їх самих ми ніяк не вважали за ’’зрад ників народу” і вони були разом з нами у цій со борній студентській громаді, яка вже тоді мала суто націоналістичне обличчя. Душею цієї громади була зовсім не студентка, а тоді вже вчителька і дружина Михайла Теліги, Олена. Вони додавали усім нам ще більше почуття соборности — Михайло був же з Кубані, походив зі старинного козацького роду, а Олена — дочка проф. Івана Шовгенова і матері з білоруського роду — була вихована в Росії і довший час не знала української мови. Після подій Першої світової війни родина Шовгенів опинилася у Празі і там Олена провела студентські роки. Відтак за бать ками переїхала на постійно до Варшави, де її життя вже як дружини інж. Михайла було, легко кажучи, дуже скромне і небагато відрізнялося від нашого, студентського. Не один раз я зустрічала Телігів у студентській харчівні на вулиці Мйодовій, де за 25 Грошів можна було з’їсти велику тарілку смачної зупи, а вже за золотого — цілий обід. Звичайно вечорами усі, хто не мав на карку важливого іспиту, сходилися до домівки студент ської громади, що була для нас справжнім домом на чужині. Там у маленькій кімнатці, призначеній для урядування, де ми, "звичайні студенти", не мали постійного доступу, просиджувала Олена у товари стві Олега Штуля, що був головою громади, та кількох інших наших студентів-активістів — Бориса Вітошинського, Любка Ортинського, Богдана Кова ля, Ростика Сочинського. Інж. М. Теліга у палких нарадах і розмовах ніколи не брав участи, а сидів оподалік, переважно у кухні, і грав на улюбленій бандурі. Протилежно до своєї дружини, він був над звичайно спокійний, повздержливий, мовчазний, але в Олену вдивлявся як в образ. Захоплювалися Оле ною усі наші студенти. Бо як можна було не за хоплюватися молодою (було їй тоді ЗО років!), гар ною, привабливою жінкою, яка мала темперамент за десятьох, а інтелігенцією легко побивала усіх. Власне кажучи, це вона була духовним провідником усіх студентів, провадила їх, хоча головою громади не була. Вона теж надавала напрям програмі, часто виступала з блискучими доповідями, які всі ми слу хали, затамувавши подих, бо вона до всіх своїх прикмет була ще знаменитою бесідницею і декля- маторкою. Розуміється, те, що говорила, було контроверсій- не і не для всіх сприйнятливе, тим більше, що часто гостро критикувала і не бракувало їй ніколи цивіль ної відваги це зробити. З тих варшавських часів при гадую дві доповіді найбільш виразно, бо вони сто сувалися жіночого питання: ’’Якими нас прагнете” і "Сліпа вулиця”. Лише тепер, з перспективи понад 50 років, прочитуючи ці доповіді, зрозуміла я, який величезний вплив мала перша з них на мій особи стий світопогляд, з яким я пройшла ціле життя. У першій з них, де Теліга висміювала погляд україн ських мужчин-літераторів, зокрема поетів, на жінку- українку, вона характеризує три типи жінок-украї- нок, так як їх представляють мужчини: жінки-рабині, що має посвячуватися лише домашньому вогнищу, жінки-вампа, і третій, для якого Теліга не мала гострих зауважень, тип жінки-товариша, енергійної, різкої, без сантиментів, але, на думку Теліги, позба вленої переважно жіночости, що викликає пошану, але рідко любов чи адорацію. А далі вона цитувала ряд поезій Євгена Мала- нюка, який, на її думку, бачить в українці жінку- рабиню, а ідеалом для нього є жінка вільна, горда, вірна, але... скандинавка. Ось що говорила Олена Теліга у своїй доповіді "Якими нас прагнете” : ”У хаосі жіночих образів нашої літератури, в плутаниці перехресних бажань українська жінка зу міла створити собі ідеал, найбільш відповідний добі. Вона вже не хоче бути ні рабинею, ні "вампою”, ні амазонкою. Вона хоче бути ЖІНКОЮ. Лише такою жінкою, що є відмінним, але рівновартісним союз ником мужчин у боротьбі за життя, а головне — за націю. Коли від жінки вимагають бути лише матір’ю і жінкою, то для неї буде далеко важнішою рідна стріха від рідної землі. Дітей своїх, а часом і чо ловіка виховає вона по-своєму образу і подобію на героїв боротьби за життєві вигоди і за всякі для того потрібні компроміси. Тоді її прив’язання до свого тіснішого колективу-родини не раз штовхає її до зради ширшого колективу — нації”. Під обстріл попали також Мосендз і вже зовсім немилосердно Пачовський зі своїм образом Галі ” В білім ліжку, у неґліжку, у неґліжку, гей!..” Але не лише поетів критикувала Теліга за їхнє поняття завдань української жінки. Вона мала засте реження і до журналів, що ставили за зразок славні чотири німецькі ”К”, і жіночих, в яких емансипація ішла, на її думку, задалеко, як ціль сама для себе. Саме тим жіночим журналам, що виходили у тридцяті роки, присвятила Теліга окрему доповідь у студентській громаді п. н. ’’Сліпа вулиця” з підза головком ’’Огляд жіночої преси”. Ця доповідь вби лася мені в пам’ять, бо в ній О. Теліга немилосердно критикувала як "Жіночу долю”, так і "Жінку”. Першу критикувала, порівнюючи її зміст до жіночих фок стротів, з наївними оповіданнями, читаючи які ’’ду мати не треба”. Відтак Теліга розправилася і з ’’Ж інкою”, хоч признала, що бачиться на ній руку інтелігентної
Page load link
Go to Top