Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НАС БУЛО ДЕСЯТЬ ТИСЯЧ У КЕНГІРІ... Ми т і, що будую ть на багнах дороги, Ми служим цементом під нові міста. Кладуть нас під шпали, га т я т ь нами тами, А замість імен — у нас лиш номера. М. Сорока ОМЕЛЯНА ВОЙЦЕХОВИЧ-РАФАЛЬСЬКА Кенгірське повстання почалося 18 травня. Ішов 1953 рік. Пам’яті тих, що загинули на барикадах, цей вінок запізнілих спогадів. Нас було десять тисяч у Кенгірі. Може, ще хтось складе свої спогади, може, щось поправить. Кожний по-своєму дивиться на подію, і кожний розуміє по- своєму. Я буду описувати так, як зрозуміли, пе режили і запам’ятали ці незабутні дні мої найближчі друзі, батько і я з ними. Переддень повстання — провесна великої від лиги. Навколо нас кружляли чутки. Ми вірили і не вірили. Зміни у нас були незначні. Зняли номери. Ми їх носили на плечах, правій руці, на коліні. Узимку — на шапці. Мій номер — СЯ-546. Від цього нам не стало легше. Тепер у карцері сиділи і ті, що не поновили вилинялого на казахському сонці номера (номер мусив бути написаний чітко хімічним олів цем), і ті, що не встигли знайти сірої шматини, щоб зашити те місце, де знаходився номер — 5 діб кар- цера за те. І ще не відсиділи за старим законом, як посадили за новим. Дисципліна жорстока, принизлива була без змін. Та ще перестали нас на ніч закривати в бараках. Тож не треба було носити параш та дихати їх смородом, що особливо дошкуляло влітку. От і все. На роботу, як і раніше, підіймали нас о 4 годині. Треба було нагодувати понад три тисячі жінок до 6-ї години. Годували вранці — зупа вівсянай чи перлова, або капусняк з квашеної капусти. На друге — ложка каші з підливою, м’яса ж — кіт наплакав. Так само увечері. Пайка хліба 750 грамів на добу. Увечері — шматок вареної риби, яку мало хто їв, бо і варена тхнула на всю вулицю. О 6 годині ’’розвод”, тобто, вихід на роботу. У кого об’єкт роботи далі — ви ходили скорше. О 6 годині всі мали приступити до роботи, а дорога інколи досягала 7-8 кілометрів. Колона, оточена конвоєм і псами, посувалася по вільно. Працювали 10 годин, з одногодинною пе рервою. Приходили з роботи о 8 годині. Насам перед, треба було помитися в лазні — всі роботи були брудні (цегельня, траншеї, будівництво), а потім — в їдальню. Усюди черги, метушня. 10-11 година — перевірка — всі виходили з бараків на вулицю, става ли в ряд по 5 осіб, нас рахували і запускали в барак. Спати залишалося 4-5 годин. Листи дозволяли писати два рази на рік, та дякуючи вільнонайманим, що з нами працювали, то майстрами, то в конторі, ми писали частіше. Багато листів пропадало, але щось таки потрапляло за адресою. Звичайно, зворотньої адреси ми не давали. У нас була і своя внутрішня ’’пошта” між зеками, оскільки кожна зона була огороджена високим муром до 4 метрів, угорі підключений електричний струм, з двох сторін "запретка” з колючого дроту, — ми не бачились. Зон було п’ять: 1 — жіноча, 2 — госпдвір (тут були склади з продуктами, одягом і всім порібним
Page load link
Go to Top