Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
його привезли до лікарні, організм був настільки ви снажений, що лікарі вже не могли врятувати йому життя. І все ж більшість ’’зечок” до нас ставилися до бре. Часто просили щоб ми допомагали їм добитися від адміністрації, щоб ім привезли дров, відремонту вали лазню, або полагодили радіо. Скаржилися, що на їхні вимоги адміністрація не зважає, а конфлікту вати вони не хотіли, щоб не потрапити в немилість. Робота в таборах різна: в одному шиють ватянки й солдатські шинелі; в другому — жіночі тюремні сукні й дитячу білизну; в третьому штампують деталі для телевізорів. Чоловіки виготовляють деталі до прасок, ліжка і тюремні нари. В одному з Мордов ських таборів виготовляють меблі і настінні годин ники з зозулькою, так звані "ходики”. А то ще шиють керзові чоботи й черевики. Плетуть авоськи... Ми, наприклад, шили робочі рукавиці. Норма — 100 пар за день. Це якщо тільки шити. А якщо по шити, обрізати, вивернути й запакувати — то 70 пар на день. Це дуже велика норма. За невиконання нор ми карають ІІІІЗОм**. Правда, в нас за невиконання норми нікого не карали, бо наші допомагали тим, хто відстає. Скажімо, я перші два роки ніяк не могла виконувати норму, то мені допомагали: Веліканова, Беляускенє, Абрутенє, Дороніна. А тим часом я по троху набирала швидкість і згодом уже сама могла впоратись. Вихідний день — неділя. Ми його використову вали по-різному. Треба попрати, полатати шкарпет ки, почитати, написати листа. Відбій в таборах о 22*** годині, а лід’йом — о 6 ранку. Хворим в лікарні можна було спати і вдень, то му, коли після відбою гасили світло, спати ще не хотілося. Проте всі змушені лежати в ліжках. Ходити заборонено. Читати теж в темноті не можна. Тому в ці години починалося таке собі нічне пожвавлення, коли всі щось розповідають. В лікарні лежать жінки з різних зон, тому й розповідають про події в своїх зонах, або хто за що і як потрапив під суд, або як ко гось зарізали, або як зловили втікачів із зони, або хтось бачив привида... Одного разу жінки з 14 зони дуже засперечалися з жінками з 6 зони. Останні розповідали про привидів, а ті дрводили що приви дів не буває і що все то брехня. Зчинилася страшна сварка, яка продовжувалася ще й на другий день. А через 10 місяців я знову потрапила до лікарні й побачила на подвір’ї гурт хворих, що оточили двох жінок. Одна з них була мені знайома з минулого ра зу — вона тоді люто заперечувала існування приви дів. А тепер ось що розповідала: чимось завинивши вони вдвох потрапили до LLII30**. Якось їм пощас тило пронести в камеру ватянку одну на 2х. Спати мусять кожна на своїх нарах, тобто на голій дошці й без ковдри. Як затихли кроки вартових, вони позла зили з нар, постелили ватянку на цементну долівку і лягли на ній разом, щоб було тепліше. Вночі однак прокинулися від холоду й почали тихенько роз мовляти. Раптом двері камери рвучко відчинилися і якийсь нелюдський голос звелів: ’’Виходьте!” Від цього незвичайного голосу в них мурашки поповзли по шкірі, тим паче, що нікого ніде не видно. Оскільки вони забарилися, то голос грізно повторив: ”Ну, ви ходьте! Швидко!” Не тямлячи себе від страху, вони підхопилися й вибігли в коридор, тягнучи за собою ватянку. В коридорі — нікого. Камера захлопнулась, а вони злякано кинулись до виходу. Перейшли подвір’я і добралися до своєї секції, нікого не зустрівши на своєму шляху. В секції подивилися на годинника — була 3 година ночі. Лягли на свої місця. Під час вра нішньої перевірки їм вчинили допит, як вони потра пили до секції (адже ж їм дали по 15 діб). Вони роз повіли. Негайно всі забігали, доповіли начальству, перевірили замок. Він був замкнений, ніби з вечора його ніхто не чіпав. Обидві жінки з нервовим шоком потрапили до лікарні, а двері тієї камери, кажуть, замурували, щоб ними не користуватись. Розповідають, ніби привиди зустрічаються в тих місцях, де хтось загинув насильницькою смертю і за нього не помстились. Тоді привид чекає на помсту. А ще кажуть, що табірна адміністрація зустрічалась з такими випадками неодноразово і з досвіду знає, що з привидами краще не конфліктувати, тому й заму рували вхід до камери. Тюремники не вірять в Бога, але дуже бояться привидів і прокльонів з вуст скривджених ними в’язнів. Звичайно, поручитися, що історія з привидами правдива — не можу. Страшніші від привидів там бу вають реальні стерви, як, наприклад, начальниця за гону старший лейтенант Лідія Миколаїна. В нагоро ду за те, що вона з нами виробляла, їй згодом при своїли звання капітана і перевели на якусь високу посаду в дитячу колонію. Уявляю що за подарунок в її особі отримали нещасні діти. За правилами внутрішнього розпорядку в’язні повинні носити нагрудні знаки, тобто нашивки на грудях з написом свого прізвища й номера загону. Якщо хтось із тюремників зустріне в’язня не там, або застукає за якимсь іншим порушенням, то він має змогу прочитати прізвище в’язня і написати на нього рапорт. Жінки політичної зони відмовлялися носити на грудні знаки. Тоді старший лейтенант Подуст оголо сила, що вона не спиниться ні перед чим, аби змуси ти нас їх носити. І своєї обіцянки дотрималась. Ці лий рік вона позбавляла нас абсолютно всього: по бачень, посилок, отоварок, листів, найактивніших відправляла до LUI30.** Карала навіть інвалідів ІІ-ої групи і 80-літніх бабусь-православних, засуджених до 10 років за те, що називали радянську владу, вла дою САТАНИ. За її вказівкою викорчували все, що нам вдалося виростити на своєму подвір’ї. А коли не залишилось нічого — наказала відібрати вазони з квітами, що ми виростили в казармі. Вони були на прочуд гарні й пишні, тому вона їх не просто відібра
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
